За 10 років уродженець Павлограда Іван Чорний, який наразі мешкає в Києві, зібрав чималу колекцію мініатюрних пляшечок елітного алкоголю.

Усі друзі Івана Дмитровича знають, що найкращий подарунок для нього – горілка, коньяк або віскі, а улюблене прислів’я: «Без пляшки не розібратися». Але це зовсім не те, про що ви подумали. Просто у Івана Чорного – оригінальне хобі: він вже десять років захоплюється алкомінімалістикою, збираючи мініпляшечки з різноманітними спиртними напоями.

Винна вишнева наливка

Треба визнати, що наш герой з юності був людиною різнобічною та мав багато захоплень: свого часу він серйозно займався гірським туризмом, колекціонував значки, монети, магніти. Але придбана десять років тому в Польщі мініпляшечка місцевої вишневої наливки несподівано поклала початок абсолютно новому хобі.

– Ми поверталися з лижного курорту в Закопане і в краківському аеропорту я придбав кілька колоритних пляшок напою «Nalewka Babuni» різного об’єму, – розповідає Іван Дмитрович. – Півлітра наливки ми незабаром випили, і вона виявилася дуже смачною — солодкою та запашною. Ну а 250-грамову пляшечку я вирішив не відкривати, а залишити на згадку: мені сподобалася як сама форма посудини, що нагадувала старовинний графин з круглим дерев’яним корком, так і назва наливки – дуже мила й якась домашня. Так я, сам того не підозрюючи, став алкомінімалістом…

Пляшечки замість магнітів

З того часу, буваючи за кордоном у відрядженні (за професією наш герой – інженер-радіофізик) або у відпустці, Іван Чорний взяв за правило купувати в кожній новій країні не магніт, а алкогольний сувенір для свого міні-бару. Причому в ідеалі спиртне має бути традиційним для цієї країни – так би мовити, національний напій. Наприклад, з Італії Іван Дмитрович привіз лікер лімончелло в пляшечці у формі Пізанської вежі, з Лондона – британський джин і віскі.

Незабаром його колекцію стали охоче поповнювати близькі та друзі. Наприклад, дочка Ганна, яка до пандемії коронавірусу багато подорожувала, придбала для батька в Люксембурзі мініатюру популярної там грушевої горілки, в Іспанії – пляшечку сангрії з корком у вигляді капелюха тореадора, у Франції – мініконьяк «Courvoisier», а в Греції – бренді «Metaxa».

Є в колекції Івана Чорного й португальський портвейн, мексиканська текіла, угорська палінка, німецькі трав’яні настойки, а також безліч видів горілки та лікеру, всього – майже 150 екземплярів.

– Звісно, різноманітні мініпляшечки з алкоголем зараз вже можна придбати не тільки в дьюті-фрі, а й в спеціалізованих магазинах та на інтернет-сайтах, але я не женуся за кількістю, головне – кожен екземпляр моєї колекції здатний мені про щось розповісти, нагадати, – каже Іван Дмитрович. – Привезені особисто мною пляшечки викликають приємні спогади про власні подорожі, сувеніри від друзів – надихають на мрії про нові мандри, в які я сподіваюся вирушити, як тільки знову відкриються кордони…

Практика та теорія

Чимало цікавого колекціонер може розповісти й про теоретичний бік свого захоплення. Виявляється, алкомінімалістика – хобі хоч і досить молоде (офіційно воно народилося в 1979 році), але вельми
популярне, особливо в Америці та Європі. І якщо в колекції Івана Дмитровича є пляшечки об’ємом від 20 до 250 мл, то «серйозні» алкомінімалісти традиційно збирають екземпляри класичного об’єму 50 мл – так звані міньйони. Їх прообрази з’явилися ще у 18-му столітті й були не скляними, а керамічними – торговці розливали в такі мініпосудини свій напій з метою реклами та дегустації, оскільки спиртне тоді продавалося здебільшого бочками.

– Але по-справжньому популярними та розповсюдженими алкогольні мініатюри стали у 20-му столітті, під час Сухого закону в США, – розповідає Іван Чорний. – Фокус був у тому, що заборона не поширювалася на алкоголь в таких маленьких об’ємах, тому під виглядом зразків в Америку імпортувалися величезні партії спиртного в мініатюрних пляшечках, що були точною копією великих. Звичайно, таке розмаїття стильних міньйонів не могло не викликати інтересу колекціонерів.

А ще, за словами алкомінімаліста, власники масштабних колекцій міньйонів, щоб уникнути випаровування їх вмісту з плином часу, зазвичай пломбують шийки пляшечок безбарвним воском або навіть силіконовим герметиком.

До міньйонів – дзвіночки

Як ми вже згадували, Іван Чорний – людина з багатьма захопленнями, тому майже одночасно з мініпляшечками він став привозити з різних міст і країн ще й декоративні дзвіночки. Їх географія частково перетинається з алкогольними сувенірами: серед надбань колекціонера є керамічні дзвіночки з Італії, Польщі, Чехії та Угорщини, а також оригінальний металевий дзвоник у вигляді шолома лондонського поліцейського. Але все ж більша частина колекції дзвіночків – це вироби українських майстрів: з Буковеля, Опішні, Косино, Чигирина, Радомишля, Хотина.

– Подорожі по Україні – наше спільне хобі з дружиною Валентиною, тому ця «дзвінка» колекція прикрашає нашу кухню як декор, – каже Іван Чорний. – І хоча я не ставлюся до своїх невеликих колекцій занадто серйозно, але і безглуздими такі сувеніри теж не вважаю. Для мене це маленькі радості, доступні задоволення, які часом так потрібні в нашому складному житті, сповненому щоденних турбот і тривог.

Ірина КАДЧЕНКО, фото автора