Володимир К. Усе ще шукаю свою половинку, аби дожити віку з тією, що могла б переїхати до мене. Це – приватний сектор. Газове опалення, вода, туалет – усі зручності. Садок, невеличкий городець. На Покрову був мій ювілей – 80-річчя. Шукаю жінку з добрим серцем і душею. Спокійне життя і пошану гарантую. Свого слова завжди дотримую, живу з розумінням: сто друзів – це добре, а навіть один ворог – це погано. Люблю гумор, поезію, природу. Мій ріст 175, вага 83, вдівець.

Віктор Г. з Дніпра. Добрий день, шановна ведуча рубрики. Скоро три роки як овдовів. Відтоді самотній у квартирі на лівому березі. Ще працюю в охороні, мені 74 з гаком, ріст 170, вага 78. Не курю, не зловживаю алкоголем. Дочка з зятем у своєму домі на масиві Ка-линівському. Онук від самого початку війни служить у теробороні. Онуці 24, з чоловіком мешкає на тому ж Калинівському, але у квартирі. Буду радий, як обізветься до мене жінка, яка не хоче бути самотньою.

Микола А. з Приорілля. Щойно у вересні виповнилося 69. О цій порі городину, а це двадцять п’ять соток, уже майже зібрано, лишилося доламати кукурудзу. Не так давно ще й людям допомагав, а зараз лише сам собі. Колишній механізатор, освіта середня, хоча в моєму віці вона нікому не потрібна. Нині потрібне насамперед здоров’я, а потім лопата, сапа, граблі, вила, коса тощо. Дуже чекатиму відгуку самотньої, з якою зможемо дійти згоди, де нам жити разом, підтримуючи одне одного. Чекатиму вісточки від такої ж мрійниці.

Олександр Г. з Новомосковського району. Добрий день, пані Олено. Відстежував усі випуски рубрики, деякі мене дуже цікавили, і я пробував подати про себе голос, але не був почутий. А потім газета перестала виходити, і тільки тепер я виявив, що поновила випуск. Я працюючий пенсіонер. 68 років, удівець після майже сорока років щасливого шлюбу. Не курю, до пиття ставлюся байдуже. Хотів би, щоб написала мені самотня жінка, згодна на переїзд.

Віталій О. із Синельниківського району. 1963 р. н., нормальний, спортивний, ріст 180, ваги не знаю, десь 85-90, за зиму набігає, а зараз меншає, це не страшно, з роботою все стає як треба. Дочка заміжня, є онук, живуть у Павлограді. Син жонатий у Дніпрі. Потрібна дружина, господиня, супутниця по життю… Шановна ведуча, писати я не дуже люблю, може щось і забув, розкажу усно.

Сергій О. з Петриківського району. Мені 45, ріст 177, вага 70, маю інвалідність по зору. Одружений не був, якщо не рахувати майже п’ятирічного цивільного шлюбу. Свій дім, город, де вирощую все для себе, залюбки працюю на землі. Не п’ю, зрідка курю. Батько помер, мати на пенсії. Помагати нікому. От і живу як умію. Пані Олено, ваша рубрика дає надію. Якби сталося диво і на цей мій лист захотіла обізватися самотня жінка мого віку (чи трошки молодша, чи старша), добра господиня, сумлінна, скромна!.. Літа минають так стрімко, і хочеться йти по життєвій дорозі удвох. Життя складне, й усе можливе: радощі, невдачі, злети, падіння. Але разом усе можна здолати.

Тетяна У. з Дніпра. Я пенсіонерка, проживаю з дочкою, у районі Південмашу в нас пів будинку і подвір’я, живемо удвох. Потрібна чоловіча допомога, потрібен господар у домі і коло дому. Мені 68, ходжу з паличкою. Кілька років як овдовіла, і хочеться бути щасливою, хочеться любити самій і щоб тебе любили. Отак коротко.

Валентина М. з Кам’янського району. Згідна з дописувачем у рубриці за 17 серпня, що жити самому в хаті нелегко. Бо і я сама, хоча є троє дітей, але всі окремо, сімейні, в кожного свій клопіт. Мій чоловік загинув у ДТП. Хата з усіма вигодами: газ, вода, санвузол. Городу коло хати 50 соток, та є ще добавки. Старший син фермерує, то і паї мої в нього, і городи обробляє він. Зараз добровольцем у ЗСУ. Є ще один син і донька, обоє працюють, є внуки, в кожного по двоє. Та більше часу я сама, хоча і не залежу ні від кого. На подвір’ї лише качки і кури, колись і корови тримала, як діти були при мені. А тепер навіщо? Молока, як треба, то спасибі людям, продають. Я на пенсії з п’ятдесяти, 1956 р. н. Як зацікавиться чоловік подібної долі, то ласкаво прошу написати. Як дійдемо згоди, то буду і вдячна, і щаслива.

Надія М. Після раптової смерті сина, йому було 36, досі не можу повірити, що його вже немає. Розумію тих удівців і вдів, які боляче переживають свої втрати. Жила з доньчиною родиною, але зараз молодь не така, як було наше покоління, в них інші інтереси, інший графік. Й анітрохи поваги до старших. Не змогла я з ними проживати. І ось уже сьомий місяць мешкаю окремо, в сімейному гуртожитку. В мене дві кімнатки, спокійно, але дуже одиноко, сумно і боляче. Все ж не втрачаю сподівання, що ще стріну такого ж самотнього і ми зуміємо прожити з повагою, у взаєморозумінні і допомозі одне одному. Згодна на переїзд. Мені 61, ріст 164, вага 90, освіта середня спеціальна, на пенсії.

Про Єву М. з Дніпра. Прекрасно розумію переживання батьків за дітей, коли читаю у рубриці, що ось пишуть то за сина, то за дочку. Хоча вже дорослі, для нас вони все одно діти. Моїй дочці 41. Ну що я можу сказати про неї? Добра душа, симпатична, нелінива, освічена. По закінченні металургійної академії працює ось уже двадцять років на одному місці – в проєктному інституті, тепер головним інженером. Ще й трошки підробляє, такий собі маленький бізнес. А в особистому – не таланить. Єва русява, струнка, ріст 169, вага 66, гарна фігура. У трикімнатній квартирі ми утрьох. Внучка – хороша дівчинка, вчиться у четвертому класі. Галина М.

Щоб надрукуватися на нашій сторінці (виходить у кожному числі газети), пишіть так, як умієте. Але не скупіться: чим докладніше буде розказана ваша історія, ваша правда, тим більше матимете шансів на успіх.
НАПИСАНЕ НАДІШЛІТЬ НА АДРЕСУ: Олені ДЕСЯТЕРИК, «Зоря», Січеславська набережна, 33, Дніпро, 49000.
І свій лист-відгук на ту чи іншу публікацію (з указанням дати!) так само шлете мені, а я перешлю тій людині, з якою хочете познайомитися. Індивідуального листування з дописувачами не веду. Адреси і прізвища не розголошую, не висилаю і прошу ДО РЕДАКЦІЇ НЕ ПРИЇЗДИТИ.

Щиро ваша О. Д.