Володимир С. Проминуло життя стрімко. Ніколи не думав, що житиму самотою. Родом я з Волині, у п’ятирічному віці переїхав з батьками сюди у селище-райцентр, де й досі живу. Третій рік удівцем. Троє дітей, я вже прадід. Середня дочка після нападу Росії на Україну виїхала з онукою до Польщі, а невдовзі – дальше в Європу. Син і менша доня тут. Але я сам-один у домі. Зробив гарний євроремонт. Коло дому город, сад, на подвір’ї птиця. Є автівка. Все життя працював водієм у сільгосптехніці. Ріст і вага середні, 73 роки. Не п’ю, не курю. Сподіваюся на відгук самотньої жінки, яка зможе переїхати до мене, і ми зуміємо побудувати щасливе життя, скільки нам судилося.

Віктор В. із П’ятихаток. Сповідую здоровий спосіб життя. Я спокійної вдачі, 71 рік, ріст 164, вага 70. Цілком згоден з тим, що люди пишуть про свою одинокість. Ось і я три роки як овдовів. Дочка хороша, ну вона з сім’єю, не зі мною. Коло моєї хати сад, город, виноград, три квітники. Дуже люблю квіти, природу, виріс бо у селі. Наші П’ятихатки гарне місто, мені до вподоби. А ще люблю спокійну працю. От лиш самота не радує.

Костянтин О. із Синельниківського району. Відколи напав на Україну братній сусід, змінилося і моє життя: вже не їжджу на працю; правда, я й так мав намір кинути, хоч робота була до вподоби, фахова, але нелегка. Сказати, що нині байдикую, не можна. Мені 63, простий чоловік, родом із села, розлучений давно, невисокий, вага відповідна, світловолосий, з почуттям гумору, приязний до людей. Не вживаю спиртне, не курю. Кілька років доглядав хвору матір, нині покійну. Тепер сам у хаті. Якщо з самотньою жінкою домовимось, погоджуся на переїзд.

Віталій О. із Синельниківського району. 1963 р. н., нормальний, спортивний, ріст 180, ваги не знаю, десь 85-90, за зиму набігає, а потім меншає, це не страшно, з роботою все стає як треба. Дочка заміжня, є онук, живуть у Павлограді. Син жонатий у Дніпрі. Потрібна дружина, господиня, супутниця по життю… Писати я не дуже люблю, може щось і забув, розкажу усно.

Сергій О. з Петриківського району. Мені 46-й, ріст 177, вага 70, маю інвалідність по зору. Одружений не був, якщо не рахувати майже п’ятирічного цивільного шлюбу. Свій дім, город, де вирощую все для себе, залюбки працюю на землі. Не п’ю, зрідка курю. Батько помер, мати на пенсії. Помагати нікому. От і живу як умію. Пані Олено, ваша рубрика дає надію. Якби сталося диво і на цей мій лист захотіла обізватися самотня жінка мого віку (чи трошки молодша, чи старша), добра господиня, сумлінна, скромна!.. Літа минають так стрімко, і хочеться йти по життєвій дорозі удвох. Життя складне, й усе можливе: радощі, невдачі, злети, падіння. Але разом усе можна здолати.

Андрій Л. з Дніпра. Мені 35, комунікабельний, позитивний, не маю шкідливих звичок, мої зацікавлення – спорт і англійська мова. Освіта вища економічна. Про зовнішність: середній ріст, нормальна статура, темно-русявий, блакитні очі. На правому березі разом з батьками мешкаю у просторому будинку. Моя мрія – зустріти, нарешті, ту єдину, вірну, з якою нам буде добре удвох. З якою побудуємо міцну, щасливу родину.

Лідія В. з Дніпра. Я 1946 р. н., ріст 160, вага 70, струнка, товариська, працьовита, дуже люблю землю, тварин. Довший час мала дачу, та після смерті чоловіка продала. Моє улюблене дозвілля – готувати наїдки, всілякі страви. Нежадібна, проста, добра, відповідальна. От лиш одній зле. Надумала ось написати до
улюбленої рубрики, може, хтось відгукнеться, я оптимістка, треба боротися за життя. Працювати, рухатися до останнього. Ну а далі як Бог дасть. Якби озвався відповідальний, добрий, нелукавий, нежадібний. Щоби вмів цінувати жінку та її працю. Щоб ми тішилися життям і дякували Богу за кожний прожитий день. Найліпший спосіб пізнати одне одного – спілкування. Тоді все стане на свої місця. Для початку цього мого послання, гадаю, досить?

Інна Г. з Кам’янського району. Мені 59, проста, сільська жінка, середньої повноти, ріст 165. Проживаю одна, син, невістка та малесенька внучечка живуть у місті. Не маю шкідливих звичок, та й взагалі ніколи не дозволяла собі низько падати, хоча життя було не мед. І тепер живу так само не в розкошах, але необхідне все маю. Я на пенсії з п’ятдесяти, бо працювала на шкідливій роботі -лінотипісткою у друкарні в Кам’янському. Ви, пані Олено, знаєте як газетяр, що це за робота була. Тоді у Дніпродзержинську випускалося багато газет, не те що тепер. Згодом ще я працювала в лікарні, а тепер вже ні, недавно звільнилася. Про риси характеру не можу нічого сказати, нехай то будуть висновки чоловіка, який захоче поспілкуватися. І який хоче мати сім’ю з надійною людиною, як цього хочу я. Тоді про все поговоримо, бо в листі всього не розкажеш. Нікуди не переїду зі своєї хати – це, мабуть, варто сказати.

Тетяна М. з Дніпра. Роки летять, і все може бути, але разом, удвох можна все подолати. Життя навчило бути обережною, не такою довірливою. Мені 52-й, працюю за фахом на підприємстві, мешкаю на правому березі у приватному секторі. Спокійна, добра, домашня. Люблю тварин. До алкоголю, тютюну байдужа. Мій ріст 160, вага 65. Дуже подобаються ті люди, що сповідують здоровий спосіб життя, це така рідкість серед чоловіків. Та я ще сподіваюся, що можу створити міцну сім’ю.

Ольга В. з Нікопольського району. Чесно кажучи, вже забула, як і листи пишуться. Та ось, прочитавши у поновленій рубриці доль у «Зорі» в дописі одного чоловіка зворушливі і, мабуть, трохи загадкові міркування, мовляв, діти – це втіха і радість, – подумала, що радістю для мене було б таке ставлення до дітей… У наш час це дивовижно, і я б хотіла переконатися, що такі люди є. Адже часто-густо навіть рідна дитина батькові не потрібна, не те що чужі. Мені 48, мешкаю у своїй хаті з татом і мамою, донька одружена в Запоріжжі, в них там свій будинок. Не вживаю спиртних напоїв, не курю, працюю в медицині. На теперішній час, крім офіційного працевлаштування, намагаюся підробляти додатково. Чекатиму листа.

Людмила І. з Павлограда. Гортаючи газету «Зоря», побачила рубрику доль. Спробую і я подати свій голос. Може, хтось прочитає та відгукнеться. Свого часу п’ять років жила і працювала у Дніпрі. Так склалося життя, що зосталася одинокою, хоча кілька літ прожила у цивільному шлюбі. Та, смію сподіватися, ще стріну чоловіка, котрому, як і мені, надоїла самотність, і він хоче знайти другу половинку. Дітей, на жаль, нема. Тож я господиня свого життя. Щоправда, доглядаю за літньою мамою. Але матуся моя цілком дієздатна, дуже добра і м’яка людина. Мешкаємо у приватному домі. Мені 45, ріст 172, вага 86, сіроока, світло-русява.

Щоб надрукуватися на нашій сторінці (виходить у кожному числі газети), пишіть так, як умієте. Але не скупіться: чим докладніше буде розказана ваша історія, ваша правда, тим більше матимете шансів на успіх.
НАПИСАНЕ НАДІШЛІТЬ НА АДРЕСУ: Олені ДЕСЯТЕРИК, «Зоря», Січеславська набережна, 33, Дніпро, 49000.
І свій лист-відгук на ту чи іншу публікацію (з указанням дати!) так само шлете мені, а я перешлю тій людині, з якою хочете познайомитися. Індивідуального листування з дописувачами не веду. Адреси і прізвища не розголошую, не висилаю і прошу ДО РЕДАКЦІЇ НЕ ПРИЇЗДИТИ.

Щиро ваша О. Д.