Віктор Г. з Дніпра. Добрий день, дорога ведуча рубрики. Оце і я до вас уперше пишу на своєму віку. Третій рік іде, як став самотнім. Працюю в охороні, мені 74 з гаком, ріст 170, вага 78. Не курю, не зловживаю алкоголем. Дочка з чоловіком у своєму домі на масиві Калинівському. Внукові 31 рік, з самого початку війни служить у теробороні. Онуці 24, з чоловіком мешкає на тому ж Калинівському, але у квартирі. Буду радий, як обізветься до мене жінка, яка захоче поспілкуватися. Гадаю, це нам не зашкодить.

Олексій О. з Нікопольського району. Кілька слів про себе. 51 рік, ріст 177, вага 70, не вживаю спиртні напої, не боюся ніякої праці. Люди, односельці, і не тільки, часто-густо просять допомоги, і я помагаю. Роблю ремонти та ще всяку всячину. Сім’ї в мене, на жаль, немає. Як у вас, самотня жінко, є діти, то це добре. Діти – це те, заради чого варто жити, так я думаю.

Сергій П. з Софіївського району. Господарюю сам, але, по правді, самому важко, в селі ж бо треба і їсти наварити, і попорядкувати, і попрати, а як літо, то щось у банки закрити. Вісім років як я сам, два роки як поховав маму. Маю троє дітей: найстарша донечка у Дніпрі зі своєю сім’єю, син у Кривому Розі, а я з найменшим 12-річним тут. Перша дружина вмерла. Двоє старших дітей від того шлюбу. Пізніше знайшов другу жінку, але нічого не вийшло. Тільки синок оце лишився зі мною. Живу, як усі люди. Мені 46-й, ріст 168, очі карі. Звичайний чоловік. Що я можу ще додати? Напишіть мені, хто зацікавиться, лист. Може, як побачимось, то все в нас вийде, нехай Господь дарує вам здоров’я.

Людмила В. з Дніпра. Не знаю, чи буде відгук, бодай якийсь, та все одно пишу. Працювала багато де, і бухгалтером, і продавцем. І зараз підробляю, бо не маю «сертифікату» і не хочу мати. Мені 61, ріст 160, вага 65, нормальна зовнішність. Спокійна, розсудлива, не люблю крику, люблю тихо та мирно. Шукаю собі таку людину. Одному мало радості, удвох веселіше. Та й хочеться когось шанувати, чекати. Є діти, хороші. Живуть окремо. Я у двокімнатці на лівому березі. Маю мрію: жити в селі у своїй хаті, колись малою так жила. Згодом переїхали в місто; тепер, у 60, знов тягне до землі, та якби ж то трапився добрий! Пробувала торік знайти, але мій пошук у вашій, пані Олено, рубриці не мав успіху: ніхто не відповів. Може, запізнююся?

Щоб надрукуватися на нашій сторінці (виходить у кожному числі газети), пишіть так, як умієте. Але не скупіться: чим докладніше буде розказана ваша історія, ваша правда, тим більше матимете шансів на успіх.
НАПИСАНЕ НАДІШЛІТЬ НА АДРЕСУ: Олені ДЕСЯТЕРИК, «Зоря», Січеславська набережна, 33, Дніпро, 49000.
І свій лист-відгук на ту чи іншу публікацію (з указанням дати!) так само шлете мені, а я перешлю тій людині, з якою хочете познайомитися. Індивідуального листування з дописувачами не веду. Адреси і прізвища не розголошую, не висилаю і прошу ДО РЕДАКЦІЇ НЕ ПРИЇЗДИТИ.

Щиро ваша О. Д.