ЗАМІСТЬ ВИШИВОК – КАРТИНИ

  14.07.2020 21:19   -
Персона

Вікторія Булана з Васильківки вже чотири роки захоплюється малюванням хрестиком, створюючи в цій незвичайній техніці унікальні ікони.
Іноді людина десятиліттями живе звичайним життям: як усі ходить на роботу, вирішує побутові проблеми, а потім у неї раптом прокидається художній дар. І природа цього дару – часом загадка навіть для самого митця, його руку ніби хтось направляє зверху…

У випадку з мешканкою Васильківки Вікторією Буланою таке порівняння особливо доречне, оскільки 4 роки тому вона несподівано для себе стала писати не просто картини, а ікони.

Професія у Вікторії зовсім не творча: за першою спеціальністю вона бухгалтер, зараз працює молодшою медсестрою у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії Васильківської ЦРЛ. Додайте до цього сімейні та господарські клопоти (наша героїня мешкає в приватному будинку, де домашня робота не закінчується ніколи) – здавалося б, де вже тут викроїти час для творчості? Але недарма кажуть: хочеться – то гірше, ніж болить…

Тягу до малювання Вікторія Булана вперше відчула більше 20 років тому, і навіть періодично робила спроби перенести картинки зі свого внутрішнього світу на папір. Але результат зазвичай її не влаштовував. І лише чотири роки тому майстриня, нарешті, знайшла техніку до душі та втілила образи, які давно жили в її уяві. Улюбленою технікою Вікторії стало… малювання хрестиком, тобто філігранно точне нанесення фарб за схемами вишивок, а основним мотивом творчості – релігійні сюжети та ікони.

Мені важко пояснити, звідки виник інтерес саме до іконопису, – зізнається Вікторія Булана. – Назвати себе дуже релігійною або воцерковленою людиною не можу, але на творчість мене надихає саме ця тематика. Коли я це зрозуміла, то спеціально з’їздила до батюшки в Свято-Знаменський жіночий монастир у селі Вербовському, щоб отримати благословення, тому що чула, що писати ікони без цього не можна… Я також подарувала монастирю одну зі своїх робіт.

Незвичайну техніку живопису васильківська майстриня освоїла завдяки Інтернету і ТБ-сюжетам. Наразі вона малює акрилом, гуашшю або аквареллю на дереві або ДСП. Робота над кожною іконою триває від декількох місяців до… року. Саме стільки пішло на наймасштабнішу роботу Вікторії – образ Божої Матері розміром 50×80 см.

Праця ця дуже копітка, майже ювелірна, адже треба не тільки точно підібрати десятки відповідних відтінків, а й вписати їх у мініатюрні хрестики схеми. Для цього майстриня стриже звичайні пензлики до необхідної товщини. Вже готові роботи Вікторія прикрашає стразами, перлами, оформлює в рамки.
Усього художниця-аматор за чотири роки встигла створити близько двадцяти ікон. Робіт могло б бути набагато більше, але Вікторії катастрофічно не вистачає вільного часу. В основному вона творить взимку, коли не відволікають «городні справи». Водночас визнає, що творчість для неї – справжній відпочинок, емоційне відновлення й море позитивних емоцій.

– Є у мене і декілька картин іншої тематики, – розповідає майстриня. – Квіти та дитячі сюжети. Кумедних тварин – зайчика з морквою, собачку в капелюсі – я намалювала на заготовках для дитячих стільчиків. Сподіваюся, вони стануть в нагоді моїй маленькій онучці, коли вона трохи підросте. Зараз Жені всього півроку.

Найближчим часом наша героїня планує освоїти ще одну техніку – ліплення з полімерної глини. Вона вже зробила пробний глиняний витвір – яскраву україночку з короваєм. Але в мріях майстрині – вдосконалити навички й одного разу виліпити з глини….так, ікону!

Рідні, друзі й колеги оригінальне хобі Вікторії гаряче
схвалюють. Деякі картини вже знайшли нових господарів – майстриня радо дарує їх близьким. А на щорічний День Васильківки роботи обдарованої медсестри обов’язково демонструють на виставці творчих досягнень жителів райцентру.

– Взагалі я звернула увагу, що у нас, у Васильківці, дуже багато талантів, – каже Вікторія. – Кожен рік на виставці дивуюся кількості й якості робіт місцевих майстрів, їх унікальному баченню навколишнього світу. Думаю, що тут, на нашій малій батьківщині, особлива земля – все дихає гармонією, красою й творчістю, і люди дуже тонко це відчувають…

Iрина КАДЧЕНКО, фото з архіву Вікторії БУЛАНОЇ

Поділитись:

Попередня стаття: