ЯК БРЕЖНЄВ ХОТІВ ВІДМОВИТИСЯ ВІД ОЛІМПІАДИ

3 недели ago Zorya Комментарии к записи ЯК БРЕЖНЄВ ХОТІВ ВІДМОВИТИСЯ ВІД ОЛІМПІАДИ отключены

У 1974 році Міжнародний олімпійський комітет прийняв рішення про проведення XXII літніх Ігор у Москві. І влада СРСР відразу пафосно заявила, що Олімпіада-80 «відкриє якісно новий етап олімпійського руху» та «продемонструє всьому світу безумовну перевагу соціалістичної системи»…

Однак гучно вдарити себе в груди і довести на ділі – абсолютно різні речі. І вже скоро одноосібний керівник держави Леонід Брежнєв засумнівався у доцільності проведення заходу: «Коштуватиме це колосальних грошей. Можливо, питання слід переглянути та відмовитися від проведення Олімпіади. Хоча й розумію, що це викличе чимало пересудів». Дійсно, приймати Ігри завжди дороге задоволення: канадський Монреаль, де Олімпіада проходила у 1976 році, розплачувався з боргами 30 років.

Але невже ціна питання була лише у неймовірно величезних коштах? Схоже, справжні причини для занепокоєння у генсека були набагато серйозніші.

Вже у 1974-І975 роках КДБ попереджав, що під час змагань можливі теракти. Подібне вже траплялося – у 1972 році на Іграх у Мюнхені 11 членів ізраїльської збірної стали жертвами нападу палестинських бойовиків. І якби подібне повторилося у Москві, репутація Союзу опинилася б у великій калюжі…

Проте від проведення Ігор відмовлятися не стали. Очевидно, спрацював той самий фактор «переваги соціалістичної системи», яку треба було довести за будь-яку ціну.

На організацію безпеки кинули всі сили. Цим, зокрема, займався спеціально створений відділ при 5-му управлінні КДБ. Особливу стурбованість у радянських спецслужб викликала інформація, що терористів можуть включити до олімпійських збірних (як у статусі спортсменів, так і під виглядом обслуговуючого персоналу).

Окрім того, столицю очищали від різного роду «небажаних елементів»: за сумнозвісний «101-й кілометр» видворяли дисидентів, повій, фарцовщиків, жебраків, карних злочинців і алкоголіків. Також заборонили в’їзд до Москви неорганізованих туристичних груп з інших міст країни. Даїшники під різними, здебільш надуманими, мотивами прибрали зі столичних вулиць практично весь приватний автотранспорт.

Вже у 1976-му розгорнулося широкомасштабне будівництво об’єктів для майбутніх Ігор. Однак станом на березень 80-го із 97 олімпійських споруд в експлуатацію здали лише 56.

Зведення каналу для греблі в Крилатському, стадіону Лужники і телерадіокомплексу в Останкі-но завершили тільки наприкінці червня. Ледве впоралися з будівництвом міжнародного аеропорту «Шереметьєво», центру міжнародної торгівлі, готелю «Космос».

Аби гості Олімпіади-80 «не голодували», задіяли всі ресурси. Чи не вперше за всю історію держави влада приділила надто серйозну увагу модернізації системи громадського харчування. У п’яти олімпійських містах (Москва, Ленінград, Київ, Мінськ і Таллінн) для зарубіжних гостей спеціально підготували 173 ресторани, 517 кафе та їдалень. Одночасно вони могли вмістити понад 180 тисяч відвідувачів.

Офіційно затверджене меню для олімпійців і членів олімпійських делегацій включало 360 найменувань основних страв. Близько 100 закусок і страв щоденної подачі становили додаткове меню. В ньому були дефіцитні, недоступні для більшості радянських громадян делікатеси: кета з лимоном, севрюга по-російськи, осетрина у розсолі, краби натуральні, паюсна ікра…

Не обійшлося без допомоги сусідів-буржуїнів. В одній лише Фінляндії закупили величезну кількість продуктів. Це дозволило створити ілюзію, що у Москві полиці крамниць ломляться від їжі. Так, завдяки Олімпіаді, радянські громадяни дізналися про існування ковбаси «Салямі» і пива «Синебрюхофф» в алюмінієвих бляшанках.

На жаль, Олімпійські ігри ознаменували черговий виток «холодної війни». Введення радянських військ до Афганістану стало приводом не тільки для застосування проти СРСР економічних санкцій, а й для бойкоту самої Олімпіади. Ініціатором колотнечі виступив президент США Джеймс Картер. Від участі відмовилися спортсмени 65 країн світу. Перш за все найпринциповіших і найнебезпечніших ідеологічних супротивників СРСР: США, ФРН, Японії. Ігри проігнорував і генсек ООН Курт Вальдхайм.

Проте скорочення кількості країн-учасниць було досить вигідним для організаторів. Це дозволило СРСР не тільки забезпечити бездоганну безпеку, а й гарантувати величезний відрив у неофіційному командному заліку за кількістю завойованих медалей.

♦ ♦ ♦

Попри всі негаразди з організацією та неймовірні матеріальні витрати олімпійський екзамен СРСР витримав. У цьому вже пізніше змушені були зізнатися, як би їм цього не хотілося, навіть найзапекліші недруги.

О. ЯСНІЙ

Поделиться: