Професор дніпровського Університету митної справи та фінансів Іван Падерін у жовтні 2020-го відзначає унікальний ювілей – 70 років трудового стажу. І за весь цей час – жодного лікарняного!

70 років за мірками людського життя – серйозний ювілей, що символізує зрілість, мудрість та солідний досвід. А тепер уявіть, що ці роки означають не вік людини, а її… трудовий стаж.

Саме така унікальна трудова біографія у 86-річного дніпрянина Івана Падеріна – доктора економічних наук, професора кафедри підприємництва та економіки підприємств Університету митної справи та фінансів, академіка Академії економічних наук України. Але ще більш дивовижно те, що за сім десятків років роботи наш герой ні разу не брав лікарняного листа!

Від фрезерувальника – до академіка

Перший запис у трудовій книжці Івана Дмитровича з’явився в жовтні 1950-го, коли хлопчина скінчив 8 класів та вступив до Свердловського ремісничого училища при заводі «Уралмаш». Там він два роки навчався й одночасно працював зуборізом-фрезерувальником у цеху, де виготовляли великі деталі для крокуючих екскаваторів. Потім було навчання в Уральському політехнічному інституті та 17 років роботи за фахом «металург-доменщик» на заводі в Нижньому Тагілі (з них 10 років – у доменному цеху!). Там же, щиро зацікавлений методами вдосконалення роботи промислового підприємства, Іван Падерін у 1974 році захистив кандидатську дисертацію.

З Дніпропетровськом життя талановитого вченого пов’язане з 80-х рр. минулого століття. Саме тоді Іван Дмитрович пройшов за конкурсом на посаду старшого наукового співробітника одного з дніпропетровських НДІ, отримав в обласному центрі квартиру. А з 90-х і до сьогодні Іван Падерін викладає в Дніпропетровській державній фінансовій академії (з 2015-го -Університет митної справи та фінансів), де і захистив докторську дисертацію, став професором, а пізніше був обраний академіком Академії економічних наук України. Іван Дмитрович досі читає лекції п’ятикурсникам і магістрам, керує аспірантами. Навесні 2020-го, відповідно до вимог часу, наш герой перейшов на дистанційне викладання й освоїв платформу Zoom.

Дякую батькам і природі

Дивлячись на бадьорого підтягнутого Івана Падеріна, який до цього часу приїжджає на засідання кафедри за кермом власного автомобіля, важко повірити, що професору вже 86. Звичайно, люди постійно цікавляться: у чому ж секрет його активного довголіття?

– Немає в мене ніяких особливих секретів, хіба що з генетикою пощастило, – розводить руками Іван Дмитрович (до речі, в особистому спілкуванні вченого відрізняє дивовижна скромність. – Прим. автора). – Я родом з села на Уралі, нас у батьків було шестеро, плюс велике господарство, город. І тато, й мама були дуже працьовитими, витривалими, стрункими. Батько – ще й зростом майже два метри! Жили ми бідно, але дружно, цілий рік на свіжому повітрі: ліс, річка, риболовля. Про взуття згадували тільки в холоди, та й то – у нас, дітей, часто була одна пара черевиків на всіх. Пам’ятаю, сестра пішла восени до школи, а мені теж так кортіло вчитися, що я побіг слідом за нею по захололій землі… босоніж, по кілька хвилин «відігріваючись» на ганках зустрічних хат. І навіть застуду не підхопив… Упевнений, що саме ця природна загартованість та вроджений запас міцності виручають мене усе життя…

Щоб бути у формі, в молодості Іван Падерін займався спортом: лижами та боротьбою. Крім того, професор не курить, випиває чарку тільки на свята, намагається дотримуватися помірності в їжі.

Щасливим бути, а не здаватися

Але, на мій погляд, головний секрет Івана Дмитровича навіть не стільки в гарній фізичній формі, скільки в наявності справжньої внутрішньої гармонії – досконалого стану душі, тіла й розуму, якого вдається досягти далеко не кожному. Наш герой реалізував себе в професії, щасливий в особистому житті (з дружиною Аллою Анатоліївною у них дуже теплі зворушливі стосунки, спільні смаки та вподобання), його люблять і поважають друзі, колеги, студенти.

Важливо й те, що професор, за його власним зізнанням, відчуває неминущий і щирий інтерес до всього нового – в науці, техніці, економіці, й це завжди змушує його розвиватися, рухатися вперед. Навіть зараз Іван Падерін далекий від думки спочивати на лаврах, у нього багато професійних і творчих планів. Так, рік тому він написав і видав книгу «Завод мій рідний дім: спогади», де детально описує цю цікаву віху своєї біографії.

– Я вважаю себе щасливою людиною, бо все життя займаюся тим, що мені подобається, – каже Іван Дмитрович. – Ще я ніколи нікому не заздрю й радію успіхам інших людей, тому не нажив собі ворогів. Тим, хто хоче до моїх років зберегти енергійність та активність, також раджу обов’язково мати хобі та захоплення. У моєму випадку це любов до театру, де я, до речі, й познайомився зі своєю дружиною, читання класичної й історичної літератури, догляд за садом… Тож любіть життя в усіх його проявах, і воно відповість вам взаємністю!

Ірина КАДЧЕНКО