Ви читаєте зараз «Зорю», над створенням якої кожен наш співробітник працював у віддаленому режимі, тобто в себе вдома – дотримуючись рекомендацій влади та компетентних спеціалістів. Зізнаюсь, у такому форматі працювати складно, бо, крім натхнення, комп’ютера та Інтернету, є ще й суто технічні питання: документообіг, «контактна» взаємодія з партнерами, рекламодавцями та різними держустановами.
Володимир ПІСОЦЬКИЙ

Ще складніше визначитись, що потрібно, а чого не варто робити під час карантину. Особисто я, відвідавши вихідними батьків у селі, до цього часу так і не зрозумів – правильно вчинив чи ні. Бо, з одного боку, Президент і багато інших відповідальних осіб щодня закликають нас турбуватись про літніх людей, з другого – наполягають якомога менше з ними контактувати, аби не заразити. Те ж саме і з носінням масок. Частина медиків вважає це головним «інструментом» у боротьбі з вірусом, інші відверто глузують з таких превентивних заходів.

Експертне політичне середовище теж полярно розходиться в позиції щодо доцільності такого жорсткого карантину. Мовляв, закінчиться він геть трагічно для і без того слабкої економіки України.

За такого стрімкого, агресивного, а іноді навіть неадекватного потоку різноманітної інформації простій людині дуже важко зорієнтуватися: що робити і як діяти? Трохи заспокоює одне: все, за що береться наша влада, апріорі, недороблене, непродумане, недолуге.

Мені здавалося, що протягом багатьох років держава утримувала і наповнювала таку потужну компанію «Держ-резерв» саме для того, щоб у скрутні часи в її «закромах» було все необхідне. Принаймні антисептики, засоби індивідуального захисту, врешті-решт, захисні медичні маски. Як з’ясувалося тепер, усього цього там немає. А маски взагалі зникли зовсім недавно, на початку цього року. Але хто за це відповідатиме? Чому нині в країні з держрезервом такий ажіотаж навколо цього примітивного і копійчаного предмету особистого захисту?

Ще мені здавалося, що коли Президент у своєму черговому відеоролику обіцяє країні закупівлю 1 мільйона експрес-тестів, то це не пусті слова, і тести обов’язково будуть придбані. Наразі виявляється, що приїхало їх в Україну лише 250 тисяч…

Заклики ж об’єднатися всім політикам, усім бізнесменам і, взагалі, всім небайдужим перед загрозою пандемії, схоже, досягають зворотного ефекту. Скажімо, у Харкові долучений на прохання Президента до боротьби з недугою великий бізнес «помножив на нуль» обласну виконавчу владу. У нас, на Дніпропетровщині, боротьба між господарями владних будівель за першість у війні з коронавірусом теж загострилася.

До того ж місцеві керманичі вже не так уважно дослухаються до команд із «центру» – особливо після того, як там «насеквестрили» держбюджет. Тепер мегапроекти, на кшталт модернізації Дніпровського аеропорту, залишаться без фінансування. Дарма, що хто тільки з обласних начальників не фотографувався на фоні кольорового макета майбутнього летовища. І таких сумних прикладів безліч.

Відверто кажучи, все, що робить останні три тижні наша влада, як центральна, так і місцева, навіяло спогад з власного дошкільного дитинства. Малим я любив залазити до батькового колгоспного трактора і бавитись, натискаючи всі педалі, важелі й вимикачі. Добре, що трактора тато залишав мені із вимкнутим двигуном…