ЖИТТЯ, НЕНАЧЕ АНЕКДОТ

2 месяца ago anelya Комментарии к записи ЖИТТЯ, НЕНАЧЕ АНЕКДОТ отключены

Численні витвори народної творчості – почасти непристойні або викривальні – не друкували в газетах. Однак найвлучніші з них розходилися країною із запаморочливою швидкістю. На відміну від переможних реляцій з вуст керівників держави, свіжі анекдоти завжди відображали справжні реалії життя часів «розвинутого соціалізму».

АНЕКДОТ
Брежнєву телефонує жінка: «Мене звуть Марія Іванова». – «Вибачте, не пригадую». – «Ми з вами разом спали». «Коли?» – «У Кремлівському палаці з’їздів». – «Не було такого!» – «Було, було. Ви спали в президії, а я – в залі».

За часів застою найбільш обговорюваними та смакованими темами, крім дефіциту і побуту, були нескінченні засідання і… «глибокошанований» Леонід Ілліч.

Традиція максимально насичувати життя радянських громадян нарадами та планерками почалася у перші роки після революції. Але якщо спочатку держава вимагала ставитися до них серйозно, то в 70-80-ті тиск на вуха народних мас помітно ослаб. Навіть партійні з’їзди та пленуми стали проходити без вогника – довгі, нудні доповіді з численними цитатами вождів та обов’язковими оплесками, що переходили в овації.

Стати учасником з’їзду, конференції чи зльоту новаторів було ще якось почесно, а ось численні засідання з будь-якого приводу відверто втомлювали. Уникнути їх було важко навіть рядовим членам колективу, що вже говорити про начальство. Особливо «протирання спідниць» не любили жінки. Замість того
щоб займатися домашніми клопотами, їм доводилося слухати про заокеанську патріотку Анджелу Девіс, битву за врожай або надпланову виплавку чавуну та сталі…


Дефіцит, черги, порожні прилавки магазинів – постійні супутники життя майже 300-мільйонного населення країни – віддзеркалювалися в анекдотах. Звичайно, говорити про те, що товарів першої необхідності та їжі не було взагалі – погрішити проти істини. Адже існували й «оазиси ситого життя» столиці та «закриті міста» на кшталт тодішнього Дніпропетровська. Однак і хрестоматійний жарт-загадка «Довга, зелена, пахне ковбасою?- Московська приміська електричка!» – з’явився не просто так. Придбати харчі вдавалося й на підприємствах, керівники та профспілки яких турбувалися про шлунки своїх працівників. На руки зазвичай діставалося
небагато, але «пайки» розподілялися регулярно і майже всім порівну.

А ось для селян продовольча проблема у застійні часи не існувала – виручали підсобні господарства та присадибні ділянки. Ще й міським родичам перепадало.

Катастрофічне спустошення радянської торгівлі почалося вже за «шестирічки» Горбачова. Багато хто схильний вважати, що саме елементарна нездатність радянської влади нагодувати, одягти та взути вірнопідданих й призвела до розвалу СРСР.

АНЕКДОТ
Чим дружина тримає чоловіка? Німкеня – харчуванням, іспанка – пристрастю, кубинка – танцем, полька – ласкою, грузинка – терпінням, гречанка – красою, вірменка – повнотою, француженка – тілом, італійка – шиком, японка – грацією, радянська – судом і парторганізацією.

Втручання трудових колективів в особисте життя в ті часи стали нормою та ініціювалося переважно жінками. У критичних для сім’ї ситуаціях вони могли звернутися до них за допомогою. Якщо чоловік випивав, «стрибав у гречку» чи не приділяв уваги дружині та дітям -скарга на роботу, лист до профспілки і парткому вважалися дієвими. Адже ті мали відреагувати – проперчити, нагадавши про «моральне обличчя будів-
ника комунізму», і покарати. Наприклад, навіть стахановця, але в побуті розбишаку та п’янделигу, керівництво могло позбавити премії. Якщо й це не допомагало, існував товариський суд. На відміну від народного, він займався питаннями, які не потрапляли під вимоги кримінального та адміністративного права. Товариські суди вважалися досить ефективним інструментом ідеологічної обробки і роботи у них вистачало.

Емансипація радянських жінок владою сприймалася неохоче, а її кроки були вкрай непослідовними. Наприклад,
«слабкій половині» дозволяли працю -вати майже скрізь, освоївши чоловічі професії. А ось відсоток жінок з керівними портфелями залишався мізерним.

Щоб домогтися матеріального достатку, в звичайній радянській родині працювали обоє з подружжя. Але жінкам діставалося значно більше: трудитися доводилося відразу і вдома, і в колгоспі, і на виробництві. А ще їм треба було виконувати громадські доручення, відвідувати збори, суботники, бути членами НДД… Якщо до цього додати, що і харчі жінкам доводилося добувати, вистоюючи у чергах, картина вимальовується невесела.

Сьогодні дехто з тих, кому випало осісти в «оазисах ситого життя», роки застою згадують з присмаком ностальгії. Але чому не всі з нас?

О. ЯСНІЙ

Поделиться: