Петро Ф. Родом я з Черкащини, раніше часто їздив додому, в Чорнобаївський район.
Робив у сільгосптехніці токарем. Пенсія 2500, господарство невелике, є скутер, мотоцикл. Часто буваю у Дніпрі.
Не курю, до алкоголю байдужий. Дім у райцентрі, недалеко від вокзалу. В дітей свої сім’ї: син у Дніпрі, дочка недалеко від мене.
Хотів би нарешті знайти собі супутницю життя. В мене газове опалення, оформив субсидію, топлю дровами. Мені 76-й, ріст 185, вага 90, вдівець.

Василь В. з Дніпровського району. Прочитав «Долі», і взяла ностальгія, згадав дитинство, юність. Ми жили над Базавлуком у Малософі-ївці. Город виходив до самої води, там завжди було викошене плесо, місток, і з самої весни й до пізньої осені лежали всілякі снасті. Тиша, ніякої тобі міської метушні…
Мені 65, поховав дружину п’ять років тому, прожили з нею 41 рік. Син, дочка, четверо внуків живуть окремо. Я сам у двокімнатці, є ділянка 19 соток. Самому забагато, та й не треба. Не встигаю. Продав би, але й без землі жити не можу, виріс на землі.
О цій зимовій порі обрізаю людям садки, влітку так само клопотів повно: замовляють печі, барбекю. Це моє хобі. Буду вдячний самотній жінці, згодній на переїзд, за скорий відгук.

Анатолій К. Завжди нетерпляче чекаю свіже число «Зорі», виписую давно.
Якось так склалося, що у свої 43 роки ще не маю дружини. Одного разу послав був свій відгук, та ніякої відповіді не надійшло. Засмутився й більше не пробував, аби остаточно не зневіритись.
Моє село мальовниче, люди – звичайні працьовиті селяни, є школа, дитячий садок, сільрада, клуб, крамниці. Працюю в фермера, не п’ю, не курю, маю почуття гумору. Господарюю дома сам. Роки минають, хочеться тепла, затишку в оселі, сміху дітвори та чуйної людини поруч.

Віктор М. з Дніпра. Добрий день, пані Олено. Кілька разів писав Вам, але жодного відгуку не дочекався. Прошу Вас ще раз надрукувати мене в своїй рубриці, може, тепер поталанить. Освіта моя середня технічна, є робота, квартира на правому березі, нема шкідливих звичок. Ціную в людині порядність, вірність, надійність. Мені 37, ріст 180, вага 85.

Ірина Б. з Покрова. Вперше цього року отримала «Зорю», навіть не сподівалася, що є в ній така рубрика – «Де ти, моя доле?». Кілька разів перечитала всі листи, пробуючи домислити недоговорене… Врешті-решт надумала: сама напишу.
З чоловіком прожили 50 років. Торік у квітні помер. Зосталася одна, ніяк не звикну. Зрозуміла, що мені не вистачає друга, товариша, чоловіка.
Єдиний син, онук і онука мешкають у Дніпрі, хотілося б бути ближче до синової сім’ї. Мені 74, ріст 156, вага 57. Тут, у місті Покров, наприкінці травня моя педагогічна праця завершується. У Дніпрі буваю, тож була б рада відгукові дніпрянина або мешканця передмістя.

Лідія В. Захотілося написати тобі, Оленко, бо вже сил нема сидіти у стінах. До одинокості не звикнути.
…Усе закрила в баночки, всього запасла: картоплі, моркви, цибулі, бурячка. Вбрана, взута.
Часом саму себе вже шкода.
Пригадую, як один удівець (восени ти його друкувала) скаржився, що інколи розмовляє сам з собою. Так, так і є, маємо, що маємо.
Тяжкий і злий час. Страшно жити. Вмовляю себе, що треба жити самій.

І все ж: у грудні виповнилося 69, невисока, відповідної ваги. Та чи відгукнеться такий же одинак, з яким можна б дійти згоди?

Любов К. з Петропавлівського району. Принесли «Зорю», і ось я знов пишу. Хотіла написати чоловікові з Дніпра, друкувався у січні, але довідалася від Вас, Олено, що він попросив більше йому не пересилати відгуків, бо вже у парі. Ну, щасти їм!
Про себе коротко. Вдова, мені 65. Четверо дітей, семеро онуків. Син у Дніпрі, дочки, середня і найменша, там же. А одна, найстарша, далеко, аж у Житомирі. Я тут сама і сама. Господарства, вважайте, вже ніякого, позбулася навіть своєї улюблениці кози.
Удвох би могли щось тримати. Що ще написати? Не п’ю, не курю.

Алла Ю. з Дніпра. 45 років, освіта вища, працюю, але так дуже похвалитися своєю роботою не можу. Стараюсь дотримуватися здорового способу життя. Подобаються чоловіки з почуттям гумору.
Олена Л. з Дніпра. Шукаю порядного, підприємливого, бажано автомобіліста. Щоби не весь час ходити пішки, а як треба, то й їздити. Я торговий працівник, зараз працюю менше, підробляю трохи. А раніш працювала багато. Бажано, щоб чоловік полюбляв торгівлю, міг при потребі організувати її, щоб ми разом створили справу, бо це мені цікаво. Не маю дітей, хоч була в цивільному шлюбі, прожили разом рік, не склалося. Мешкаю у квартирі на лівому березі. 43 роки, ріст 176, вага 63, виглядаю молодшою.

Ірина С. з Дніпра. Не втрачаю надію зустріти роботящого, доброго чоловіка для створення сім’ї. Розлучена, працюю. Родину вважаю головною цінністю. Виховую сина, 17 років, спокійний, добре вчиться, спортсмен. У свої 39 років чекатиму відгуку від того, хто так само шанує сімейні цінності.

Щоб надрукуватися на нашій сторінці (виходить у кожному числі газети), пишіть так, як умієте. Але не скупіться: чим докладніше буде розказана ваша історія, ваша правда, тим більше матимете шансів на успіх.
Написане надішліть на адресу: Олені ДЕСЯТЕРИК, «Зоря», пр. Дмитра Яворницького, 18, Дніпро, 49027. І свій лист-відгук на ту чи іншу публікацію (з указанням дати!) так само шлете мені, а я перешлю тій людині, з
якою хочете познайомитися. Індивідуального листування з дописувачами не веду. Адреси і прізвища не розголошую, не висилаю і ПРОШУ ДО РЕДАКЦІЇ НЕ ПРИЇЗДИТИ.
Щиро ваша О. Д.