ДЕ ТИ, МОЯ ДОЛЕ?

6 дней ago Zorya Комментарии к записи ДЕ ТИ, МОЯ ДОЛЕ? отключены

Василь К. з Петропав-лівського району. Дуже кепсько самому. Мені 75. Дітям не потрібен, бо нічого не держу, худоби нема. Пенсія середня, є пай, у хаті газ. Якби приїхала до мене самотня та й погодилася жити, був би дуже вдячний. Беріг би довіку.


Іван Ю. Пишу вперше, хочу ризикнути. Бо в мене одиноке життя, просто хочу його з кимось ділити. Родом я із Закарпаття, але з 1976, тобто з вісімнадцяти літ, мешкаю у Кіровоградській області. Маю будинок. Від колишнього шлюбу є донечка, проживає зі своєю сім’єю окремо.
Пишу цей лист у Дніпрі, тут я приїхав у гості до сестри. Завжди проживав у сільській місцевості, вважаю себе непоганим господарем. Моя професія – ветлікар, зоотехнік. А також я будівельник. Люблю тварин, природу, співаю. Як буде мені відгук, то на запрошення побачитися приїду, головне, щоб ми сподобалися і порозумілися одне з одним, щоби в нас погляди на життя збігалися… Дуже-дуже сподіваюся на такий відгук. Мені 62, ріст 180, вага десь 75.


Олександр В. з Новомос-ковського району. Пані Олено, посприяйте, будьте ласкаві, і мені знайти собі пару, свою долю. Донька мешкає окремо.
П’ять років тому переїхав жити сюди, до села. Не так давно поховав матір. Мені 51, ріст середній (174), вага 90. Нежонатий, порядний, щирий, вірний. Гадаю, не позбавлений привабливості, нема шкідливих звичок. Трохи повільної вдачі.

Стомився від одинокості. Ціную домашній затишок, мрію про свою половинку, не схильну до повноти, добру, ніжну, несварливу. Жінку, до якої хотілося б бігти з роботи додому і знати, що ніколи мене не зрадить.


Сергій С. з Дніпра. Геть не люблю писати, тож коротко. Одружений не був, домашній, вже хочу мати сім’ю. Мешкаю у двокімнатці вдвох з матір’ю. Тихий, спокійний, у комунальному підприємстві працюю майстром з ремонту колісного транспорту. Попри коронавірус, працюємо без перерви, щодня, бо й на карантині транспорт так само ламається, навіть частіше. Мені 31, ріст 186, чорнявий.


Катерина П. з Дніпра. Вдова, дітей нема, мешкаю у
висотці, нагірний район. Вже не працюю. Читаю у рубриці, ніхто не хоче жити один. Та наскільки це можливо? Може, котрийсь одинак захотів би переговорити на цю тему? Мені 74, ріст 157, вага 73.


Людмила М. із Жовтих Вод. Маю свій дім, пенсію і все, що треба. Ось уже десять років, як я вернулася до рідного міста, до того мешкала у Дніпрі разом з чоловіком. Нині я вдова. Дочка зі своєю сім’єю на Херсонщині, а я коло сина, у квартирі. Дім мій замкнений, потребує чоловічих рук. Доглядаю за 96-річним дідусем. Мені родичі його вдячні. Вдячні і ті, чиїх близьких нема вже, я їх раніше доглядала. Зберігаємо теплі стосунки. Мені щойно виповнилося 70, неповна. Я не шукаю собі робітника, просто потрібен друг, коханий, шанований. Довго вагалася, чи писати. Та зрозуміла одинокість тих, що друкуються, і їхній біль. Бо й сама така.


Наталка Ч. з Дніпра. 37 років, ріст 168, вага 74, спокійна, відповідальна. Здобула дві освіти. Я економіст, програміст. Нині працюю в торговій мережі.
…Жити добре, як поруч є надійний друг, коханий чоловік. А я неодружена, дітей нема. На Перемозі ми з мамою у трикімнатці. Є в мене ще двоюрідний брат, а взагалі родичів небагато.

Щоб надрукуватися на нашій сторінці (виходить у кожному числі газети), пишіть так, як умієте. Але не скупіться: чим докладніше буде розказана ваша історія, ваша правда, тим більше матимете шансів на успіх.
Написане надішліть на адресу: Олені ДЕСЯТЕРИК, газета «Зоря», Січеславська Набережна, 33, Дніпро, 49000. І свій лист-відгук на ту чи іншу публікацію (з указанням дати!) так само шлете мені, а я перешлю тій людині, з
якою хочете познайомитися. Індивідуального листування з дописувачами не веду. Адреси і прізвища не розголошую, не висилаю і ПРОШУ ДО РЕДАКЦІЇ НЕ ПРИЇЗДИТИ.
Щиро ваша О. Д.

Поделиться: