2 серпня християни східного обряду відзначають День пам’яті пророка Божого Іллі

Його вшановували ще в часи Київської Русі. Одну з перших церков у Києві збудовано на честь цього святого. Іллю в народі сприймали як посередника між небом і землею, повелителем дощу, грому і блискавки, а ще – покровителя хліборобів.

«Міць Господня»

Він народився за 900 років до Різдва Христового у палестинському місті Фесва. Ім’я, дане батьками (в перекладі з єврейської – «міць Господня») визначило все його життя. Змалку присвятив себе Богові, поселився в пустелі й жив у суворому пості та молитві.

Маючи дар пророка, не побоявся виступити проти ізраїльського царя Ахава, який закликав поклонятись язичницьким ідолам: цар мав схаменутися і повірити в істинного Бога, інакше народ спіткає лиха доля. Коли правитель не дослухався до слів пророка, настала посуха, що спричинила голод у країні. Лише молитвами святого на спраглу землю випав дощ.

За ревну службу во славу Господа Ілля узятий на небо живим, у вогненній колісниці, запряженій четвериком крилатих коней. Саме таким бачимо його на іконах.

Горобина ніч

Назва «горобина ніч», вочевидь, походить від давнього сказання про птахів як міфічних супутників грози. Горобцям відводилася особлива роль. Бо вони, за християнськими переказами, вказали ворогам на місце, де знаходився Ісус Христос. Ластівки ж, навпаки, відводили їх від цього місця. Мабуть, тому і кажуть, що горобиної ночі чорт «міряє» горобців: одних страчує, інших відпускає. Тож після Іллі їх ніби меншає.

Горобина ніч – час розгулу нечистої сили. Її в небесній битві й перемагає Ілля-громовержець. Блискавкою він карає диявола, що ховається від нього під дерево, камінь або перекидається на кота, собаку. Тому в грозу цих тварин женуть подалі від хати.

У грозу неодмінно запалювали страсну свічку та молилися Іллі, аби вберіг «від стріли летючої, від грому трясучого».

До Іллі купаються, після – з рікою прощаються

Раніше від цього дня дітям забороняли купатися: «Не можна! Гріх! Уже вода студена!».

І чого б це вона стала студена, коли тільки вчора була така теплісінька? – думалося дітворі. Звідки ж було знати, що то один із коней святого Іллі від швидкого бігу загубив із копита підкову, яка впала у воду й миттєво її охолодила.

Так, легенда, а насправді цієї пори вже коротшають дні, ночі стають холоднішими – літо повернуло на свій останній місяць. Поплескавшись у серпневій воді, можна й заслабнути.

У полі й городі на Іллю не працювали. «Хто в цей день копиці згрібає, той скоро усе добро розгубить», «Не мечи на Іллю копи – небесним вогнем поїсть».

Проте дещо все ж таки робили. До схід сонця господині йшли на город і стискали руками капустяні головки, приказуючи: «Святий Ілля, складай головки тугі та білі, як я».

Після Іллі зазвичай починається сівба озимини: жита й пшениці. Жнива мали вже скінчитися, бо «На Іллі — вже новий хліб на столі».

Тетяна МАЛИШЕНКО