ДЕ ТИ, МОЯ ДОЛЕ?

2 месяца ago anelya Комментарии к записи ДЕ ТИ, МОЯ ДОЛЕ? отключены

Петро Ф. Хотів би нарешті знайти собі супутницю життя.
Робив у сільгосптехніці і токарем. Пенсія пристойна, господарство невелике, є скутер, мотоцикл. Часто буваю у Дніпрі. Не курю, до алкоголю байдужий. Дім у райцентрі, газове опалення, недалеко від вокзалу. В дітей свої сім’ї: син у Придніпровську, дочка недалеко від мене, працює продавцем у Дніпрі. Мені 76-й, ріст 185, вага 90, вдівець.


Олександр П. з Дніпра. Пенсіонер, а також працюю на підприємстві. Освіта вища. Не п’ю, не курю, багато читаю. Характер спокійний, вихований. Охоче проміняв би своє життя у багатоповерхівці на приватний сектор – бажано не надто далеко від Дніпра, добре було б у близькому районі. Або у передмісті. Мені 62, ріст 180, вага відповідна.


Олексій О. з Нікопольського району. Давній передплатник «Зорі», надіюся, що, може, побачить мій коротенький лист самотня жінка, котра захоче увійти господинею в мій дім. Господарюю сам. Недавно зробив у себе ремонт. Та й як люди просять – не відмовляю.
Чекатиму відгуку від самотньої, можна старшої, аби лиш була добра людина. У свої 50 я все ще без пари. Ріст мій 176, вага 71.


Володимир М. із П’ятихатського району. Освіта середня
технічна. Працюю у Вільногірську. Мешкаю у селищі, в батьківському домі, а батько і мати трохи далі від мене. Є дача з городом, техніка, на якій туди їжджу. Мені 42, жонатий не був, дітей нема. Як пустять електрички після карантину, можна буде побачитися. А до того чекатиму відгуку, радий буду поспілкуватися.


Лана Ч. з Дніпра. Кілька років як овдовіла. Мені 70, сини зі своїми сім’ями живуть в окремих домівках, помагають. Та хотілося б, аби поруч був чоловік, котрому потрібні моя увага, моя поміч, моя ласка. Хочу решту своїх літ прожити в повазі та взаєморозумінні. Тепло, яке віддаватимемо одне одному, має бути справжнє. Неправда та душевна скупість не повинні йти поруч.
Складаю вірші, багато читаю, кожний день молюся – за дітей, онуків, за ближніх та за рідну Україну. Це не завадить спільному затишкові наших стосунків. Жіночі забаганки не в моєму звичаї та не в моєму віці. Іноді, Оленко, просить душа допомоги, та я не впадаю у відчай, а живу далі, думаючи, що красива старість – ось, що мені дісталося. З нетерпінням чекатиму випуску рубрики з моїм текстом.


Любов П. із Солонян-ського району. Добрий день, дорога Оленко! Знайома моя, старша жінка, до якої часто їжджу в її село, помагаю садити, полоти, показала мені рубрику в «Зорі» та й каже: «Любочко, ти хороша, чуйна і самотня. Ось послухай мене, напиши, роки летять, не зупинити, пожила б у парі на старість».
Я звичайна сільська жінка, не боюсь ніякої роботи, смачно варю їсти, стараюсь не падати духом. Що ще? Середнього росту і повноти, не товста. Скоро буде 64 роки, на пенсії, все життя відпрацювала токарем. І справді, така нестерпна ця самотність. Чекатиму листа-відгуку. Моє село над Дніпром.


Катерина К. 52 роки, ріст 170, вага 75. Дочка з двома онуками і чоловіком живуть у місті.
Знаю сільське життя, все вмію, добра, без шкідливих звичок. Та хочеться про когось піклуватися, відчувати тепло. Не треба багатства, вигоди, прагну надійного, душевного, простого чоловіка. Згодна на переїзд.


Аліна В. з Дніпровського району. З батьком, матір’ю і братом мешкаю у передмісті Дніпра. Особисте життя не склалося, дітей нема, працюю. 48 років, зовнішність, мабуть, звичайна. Ростом висока, не худа, не повна. Буду вдячна за відгук.

Щоб надрукуватися на нашій сторінці (виходить у кожному числі газети), пишіть так, як умієте. Але не скупіться: чим докладніше буде розказана ваша історія, ваша правда, тим більше матимете шансів на успіх.
Написане надішліть на адресу: Олені ДЕСЯТЕРИК, «Зоря», пр. Дмитра Яворницького, 18, Дніпро, 49027. І свій лист-відгук на ту чи іншу публікацію (з указанням дати!) так само шлете мені, а я перешлю тій людині, з якою хочете познайомитися. Індивідуального листування з дописувачами не веду. Адреси і прізвища не розголошую, не висилаю і ПРОШУ ДО РЕДАКЦІЇ НЕ ПРИЇЗДИТИ.
Щиро ваша О. Д.

Поделиться: