Одним із символічних актів Революції гідності стала «сміттєва люстрація». Це коли «потрібного» чиновника вкидали до сміттєвого бака і, глузуючи, під оплески й улюлюкання натовпу, возили вулицею. Напевне, учасники цього дійства таким чином долучались до європейських цінностей, боротьба за які начебто й стала причиною згаданої революції. Хоча з боку це більше нагадувало окультні середньовічні традиції.

Серед багатьох відомих і цікавих місць на Прикарпатті, якими я разом із сім’єю подорожував новорічними святами, вразив Яблуницький перевал. Багато разів раніше, проїжджаючи повз це місце, якось не помічав однієї характерної особливості. За радянських часів тут на висоті 931 метра було збудовано велику кам’яну стіну, на якій у характерному для застійного СРСР стилі прилаштували металеві дошки з викарбуваною інформацією, які саме частини та підрозділи Радянської армії з 1939-го по 1945 рік охороняли кордон та визволяли Західну Україну від фашистів.

Таких обелісків на території України можна зустріти дуже багато. Всі вони, як правило, перебувають у не дуже гарному стані – обвітрені, облущені, занедбані й недоглянуті. Причини цього схожі: брак коштів, не завжди зрозуміло, хто за них відповідальний… Але головна – байдужість.

Проте згаданий мною об’єкт – особливий. Справа в тому, що Яблуницький перевал швидше відомий не пам’ятною стелою, а чи не найбільшим на Гуцульщині сувенірним ринком. Розділяючи Івано-Франківську та Закарпатську області, перевал – дуже зручне місце для відпочинку туристів, а відтак і для продавців сувенірної продукції.

Будь-які ринки, як відомо, «генерують» досить багато сміття: упаковок, пляшок і т. ін. Тому тутешні продавці не знайшли іншого місця для сміттєвих баків, ніж під «стелою пам’яті». Найімовірніше, таке розташування сміттєзвалища викликане тією ж байдужістю та ситуативною зручністю.
Ще неприємніше буде за цим спостерігати, як раптом з’ясується, що місце збору сміття вибране не випадково. Неоднозначне сприйняття місцевими ролі і дій Червоної, а потім Радянської армії у Західній Україні також не можна не брати до уваги. В такому разі, чи не краще просто демонтувати цей об’єкт і не паплюжити пам’ять тих, хто воював чи загинув при визволенні України? Бо саме з цього місця у 1944 році почалося звільнення Закарпаття від німецьких та угорських збройних формувань, а трохи згодом нинішня Закарпатська область стала територією України.

Описаний стан пам’ятної стіни не є сьогодні чимось непересічним чи скандальним. На жаль, ми до цього звикаємо: черствіємо й перестаємо звертати увагу. Інша справа, що європейські цінності, до яких так прагнемо, навряд чи передбачають щось подібне. Як і виколупування із повалених пам’ятників шматків «на пам’ять», що, до речі, стало ще одним впізнаваним атрибутом тих часів. Тож, можливо, Революція гідності й потрібна була, аби на поверхні опинилося все негідне.

Володимир ПІСОЦЬКИЙ