– Хотелось бы, так сказать, в общих чертах понять, что ему нужно.
– Да понять его, надежа-царь, немудрено. Они Кемскую волость требуют. Воевали, говорят, так подай ее сюда!
– Что, что? Кемскую волость? Пусть забирают на здоровье! Я-то думал, Господи!
– Как же это так, кормилец?
– Царь знает, что делает! Государство не обеднеет! Забирайте Забирайте!

(Х/ф «Іван Васильович змінює професію», 1973 р.)

Земельні ініціативи від «слуг народу», які наполегливо готують національне законодавство до відкриття ринку землі, навівають невеселі думки. Перш за вс насторожує вилучення з чинного Земельного кодексу норми про неможливість продажу сільськогосподарської землі іноземцям. Хоча раніше Володимир Зе-ленський особисто запевняв, що це питання вирішуватиметься винятково на референдумі. Своєрідними фарбами відміна згаданої заборони починає вигравати, коли синхронно з нею із ЗК прибирається поняття «особливо цінні землі». Цим знімається заборона на продаж національних заповідників, водойм і лісів. І все це буде реалізовуватися в той час, коли Держгеокадастр, як контролер за використанням сільськогосподарських земель, просто зник із Земельного кодексу. А ще згаданий документ, який «слуги» тепер називають «земельною конституцією», відмінив заборону на зняття верхнього родючого шару грунту.

Від самого початку аж такої наполегливої ініціативи «зеленої» влади щодо відкриття ринку землі, тим паче для іноземців, мене «терзают смутные сомнения». Продовольчий дефіцит на планеті у ХХІ столітті вирішується нехай монопольними, але відносно цивілізованими способами: грою основних гравців на аграрних біржах, створенням штучного попиту чи профіциту «потрібних» позицій, врешті-решт – різноманітними торговими обмеженнями для країн-виробників і, як наслідок – забезпечення необхідної вартості. Тож потреби володіння мільйонними земельними масивами за будь-яку ціну в сучасному світі немає. Та в нашому випадку все набагато сміливіше, цинічніше і нахабніше.

Чомусь мало хто згадує, що в надрах української землі все ще перебувають величезні запаси корисних копалин. Як розвіданих, так і не досліджених. Навіть якщо не брати до уваги вугілля, нафту, газ, горючі сланці і торф, то не слід забувати, що в нашій землі великі й не дуже поклади залізних, марганцевих і хромових руд; титану, міді, алюмінію, кобальту і нікелю; ртуті, стибію, золота і вольфраму; цирконію, молібдену, стронцію, урану, графіту…

Напевне, у вас може виникнути цілком логічне питання: якщо у нас так усього багато, то чому ми так бідно живемо? У мене немає на нього відповіді. Але те, що руки вітчизняних скоробагатьків дотягнулися не до всіх національних багатств, – це досить непогано. Принаймні щось та залишиться майбутнім поколінням. Якщо, звичайно, запропонований «ринок землі» не позбавить остаточно наших дітей і онуків доступу до національних багатств. Ризик такого – очевидний.

Володимир ПІСОЦЬКИЙ