Через кілька днів після відзначення 29-ї річниці незалежності Конституційний суд України визнав обмеження зарплат чиновників під час карантину незаконним. (Нагадаю, ще в квітні Кабмін встановив розмір грошової винагороди низки категорій чиновників, який не мав перевищувати 10 мінімальних зарплат). Іншими словами, КС прийняв рішення про те, що не можна лишати міністрів, членів наглядових рад держпідприємств, суддів та інших «слуг народу» звичної їм зарплати в кілька сотень тисяч гривень.

Я не став би піднімати цю тему – з огляду на те, що достойні люди в пристойному суспільстві не можуть заробляти мало.

Якби не комічна і водночас майже трагічна для країни історія, що передувала рішенню КС. Першими, кого не влаштували весняні зарплатні обмеження, стали іноземні «спеціалісти», делеговані на високі посади в Україну, а також доморощені -обдаровані долею і недавніми грантодавцями переважно молоді люди. Обурившись, вони почали набридати своїм ниттям улюбленим посольствам, а ті, в свою чергу, наполегливо попросили найвищу українську владу «не ображати» своїх. Після цього було підписано кілька кредитних меморандумів, де з-поміж інших, уже традиційних умов, прямим текстом передбачили, що в наглядових радах низки держпідприємств мають сидіти іноземці, й за відповідною формулою визначили рівень їхньої винагороди.

Якщо глибше усвідомити те, що відбувається зараз в Україні, то наче немає нічого дивного. Адже колонії завжди утримували представників метрополій, які «трудилися» на ввірених їм територіях. Причому змушені були платити щедро. Але ж ще не минуло і трьох десятиліть з того часу, як Україна позбулася пут іншої колонії – радянської. Формально – позбулася. А ментально? Чи психологічно?

Іноді здається, що у більшості національно свідомих і напівсвідомих професійних борців за всілякі свободи антиколоніальна боротьба спрямована лише на схід. Проте справжня наша незалежність відбирається з різних боків. Інколи підступно, улесливо і, на перший погляд, навіть приємно. Дозволю припустити, що за 29 років свого існування Україна ніколи так відверто не управлялась ззовні.

Можливо, справа не в оточенні, в «європейських цінностях» чи «руському мирі»? Може, справа у нас самих? Адже з самостійним «дорослим» шляхом справляються не всі. Перевірено життям!

Пам’ятаєте Старий Завіт? Там Мойсей водив євреїв по пустелі сорок років, аби навіть найстаріші з них позбулись у собі рабства. Україні ж немає і тридцяти. Мабуть, все ще попереду. Головне – дійти…

Володимир ПІСОЦЬКИЙ