За тривалими зимовими святами на Дніпропетровщині мало хто помітив офіційне зникнення з системи місцевої влади райдержадміністрацій та їх очільників з місцевими підлеглими. Хоча концепція адміністративної реформи, розроблена Києвом, передбачає заповнення начебто створеного «вакууму» – ще навесні 2020-го, а потім і восени «зелені» наголошували на такій необхідності. Прийшов 2021-й, а чітка та зрозуміла система й досі остаточно не збудована…

Найсумніше, що навіть сьогодні, на початку лютого, немає достеменних відомостей, що саме вона включатиме в кожному з семи новостворених на теренах області районів, від Криворізького до Синельни-ківського. «Якось воно йде, та й добре» -державне будівництво в Україні, схоже, впроваджується саме за таким принципом і саме на таких засадах. Особливо, якщо пригадати, що деякі принципи майбутньої адмінреформи закладалися ще за раннього Ющенка у 2005-му.

Однак за 16 років усі очільники держави так і не спромоглися добудувати майбутню систему державного управління та створити конкретний її проект. Зараз він виникає вже безпосередньо «на марші». Проте яким саме він буде – не знає ніхто. Для цього в державі мала б існувати концепція сталого розвитку в усіх галузях життя, але її також на 30-му році незалежності немає.

Тож питання залишається відкритим. Навіть ціла низка питань.

Наприклад, було б корисно зрозуміти, якою можновладці бачать прийдешню систему префектур і яким чином вона взаємодіятиме з уже працюючими об’єднаними територіальними громадами. Керівництво їх обрано тільки-но у жовтні, однак уже встигло вдягти на себе неабиякі корони. Чи будуть створені 7 префектур – у кожному з укрупнених районів, чи тільки одна, у Дніпрі, але така, що складатиметься з відповідних підрозділів на місцях? Або на нас чекатимуть 22 структури, відповідно до кількості районів старого, дореформеного зразка? І який вплив на цей процес матиме керівник обласного рівня – він лише координуватиме осіб нижчого рівня чи й призначатиме їх також? Найімовірніше, узгоджуючи потрібні кандидатури зі столицею.

Жодна з партій, що отримали представництво у місцевих органах влади після минулих виборів, процесом по-справжньому не цікавиться – начебто це зовсім не та тема, на якій можна отримати додаткові бали у виборців на майбутнє. Хоча дарма. Саме складне питання втілення адмінре-форми у реальне життя свого часу зможе стати конкретним прикладом системності й відповідальності будь-якої політичної сили, яка замислюється про перспективи свого подальшого розвитку. Особливо, якщо пізніше захочеться заявити людям, що «ми добилися.»

Звичайно, набагато простіше фарбувати чергову партію лавок або встановлювати кількасотий дитячий майданчик…

Андрій БОГАТИРЬОВ