Під кінець страсного тижня Дніпропетровщина, як і частина України, опинилася під покровом пилу й смороду. В деяких районах нашого регіону люди навіть спостерігали візуальні ознаки сонячного затемнення, ілюзію якого створювали все ті ж пил і дим.

Походження такого не зовсім природного явища не наважився пояснити жоден чиновник. Крім інформації про те, що на території області не виявлено підвищеної пожежної небезпеки, ніхто з органів влади та відповідних служб нічого не повідомляв.

Від самого початку запровадження карантинних заходів мене нав’язливо турбує одне питання: чому державу, яка вже двадцять років не може провести перепис власних громадян, «експериментальним» шляхом вщент розвалила систему охорони здоров’я, протягом десятиліть демонструвала байдужість до життя свого населення, дозволяючи і, навіть, заохочуючи всіх більш-менш заможних лікуватися за кордоном, тепер аж так хвилює самопочуття людей?

Очільник ОДА Бондаренко «по-батьківськи» взагалі рекомендував нам майже дві доби на Великдень не залишати домівок і навіть визначив час: з 13-ї суботи – до 6-ї понеділка. Цьому юнакові, мабуть, ніхто не пояснив, що радити щось незаконне і сподіватися, що до цього хтось дослухатиметься, можна, лише маючи авторитет, підтримку і повагу. Інакше рекомендації виглядають доволі комічно.

Взагалі-то, п’ять тижнів «домашнього арешту», крім того, що добряче набридли, дедалі викликають все більше питань. Бо та ж Верховна Рада, за час «поки всі вдома», наприймала скільки неоднозначного, що післякарантинне життя держави може суттєво відрізнятися від попереднього. Або як виглядають масові акції під київськими судами в часи «жорсткого» карантину? Чи на всіх їх учасників складено адмінпротоколи?

Напевне COVID-19 потрібен був принаймні нашому суспільству – для того, щоб вкотре переконатися в показо-вості й абсурдності рішень, які приймає влада. Чиновники готові боротися з пандемією навіть в диму і смороді, не звертаючи на них уваги. Не важливо, принесені вони з чорнобильської зони відчуження, з житомирських пожарів чи горінням торф’яників навколо Дніпра. Дим, як то кажуть, розвіється, а боротьбу з ним, на відміну від епідемії, ніхто не оцінить.

Добре, що Європа потроху починає послаблювати карантинні заходи. Вважаю, і наша «статистика захворювань» невдовзі набуде оптимістичних тенденцій. Хоча спокуса затягнути «боротьбу з хворобою» може на деякий час зберегтися. Багато хто з чиновників згадуватиме весну-2020 як «золотий час» в управлінні, держзакупівлях і власному піарі.

З цього приводу спав на думку популярний анекдот початку дев’яностих:
– Михайле Сергійовичу, Радянського Союзу вже немає, відповідно і перебудова скінчилась.
– Шкода, а в мене ще стільки ідей було.

Володимир ПІСОЦЬКИЙ