Колишнє спільне радянське співіснування виявилося для російських загарбників чималеньким бумерангом від нас. Колись ми навчалися за спільними підручниками історії, та не гірше за росіян пам’ятаємо, що «хто до нас з мечем прийде – від меча й загине». І засвоїли такий наратив на рівні нації краще за ворога. Проте легко все одно нам не буде.

І ось чому.

Вже остаточно нема надій, що НАТО запровадить так звану «безпольотну зону» над Україною, щоб забезпечити нашій державі захист у повітрі. Адже єдиний спосіб «закрити небо» над Україною – відправити сюди свою авіацію. Проте пряме надсилання авіації означає пряме зіткнення путінської Росії з силами НАТО. Майже нема сумнівів, що таке означатиме 100%-ву глобальну війну.

Може, навіть Третю світову у перспективі. Та ще й з використанням ядерної зброї…

Дуже показовою є заява генсека НАТО Єнса Столтенберга. «Ми зобов’язані не допустити, щоб ця війна вийшла за межі України. Ми вирішили, що не входитимемо ані в українське небо, ані на територію України. НАТО не буде частиною цього конфлікту. Наше головне завдання – захистити мільярд людей, які живуть у 30 країнах-членах Альянсу», -сказав він майже два тижні тому.

Висновок – колективному Заходу вигідна війна в Україні, тим більш, що вона вже почалася. Заходу вигідно, щоб вона йшла не на їх території, а на нашій.

А ще йому потрібно, аби РФ «по самі вуха» загрузла у цій війні. Щоб вона й далі витрачала гроші, техніку, війська та ресурси. Щоб її економіка обвалювалася. Щоб вона поступово слабшала та путінське суспільство поступово деморалізувалося через численні санкції. Якщо це відбуватиметься швидко – взагалі супер.

Щоб ми й надалі трощили російське військо. Проте саме на території України. Та щоб вони зав’язли тут, як «радянські» в Афганістані – бажано з таким самим результатом, як того разу для СРСР. Події 1989 -1991 років – ще досить свіжі.

Для колективного Заходу Путін став відверто небезпечним, і зараз з’явилася нагода його добряче пригальмувати. В ідеалі – взагалі зупинити, бо в його планах потенційне відтворення вже ледь не формальної імперії – з Польщею та країнами Балтії як мінімум.

Тому вони постачатимуть усе, що тільки можна – озброєння, кошти, технології та розвіддані. Крок за кроком руйнуватимуть Росію економічно. Вводитимуть санкції, про які нещодавно нікому не доводилося навіть подумати. І на додаток конфіскувати власність російських «товстосумів» – таке подобається широкому загалу всюди.

Тобто робити майже все для нас. Окрім одного – воювати поряд.

Такий світ, така глобальна політика. І не тільки сучасна. Шкода, однак прикладів з історії вистачає. Багаторазові поділи Польщі поміж сусідами, починаючи з XVIII століття, Мюнхен-Чехословаччина, пакт Молотова-Рібентропа зокрема. Це з відносно свіжого. Є багато іншого. І не тільки у Старому Світі.

Це можна пояснити. Перш за все світові гравці турбуються про своїх громадян. Зрозуміло, вони для них важливіші. Завжди були важливішими і завжди будуть важливішими. Нам, нарешті, варто це усвідомити.

Тому розраховуватимемо на підтримку. Безпрецедентну, навіть неймовірну у більш спокійних умовах вона є і, ймовірно,надалі ще збільшуватиметься. Ви навіть не уявляєте, наскільки зараз у всьому світі підтримують Україну. Майже просто вся Європа і не лише вона (так, є винятки, але вони поодинокі). Гуманітарну допомогу надсилають ледь не караванами.

Але ані військ, ані авіації не буде. Не наважаться, попри всі заклики, прохання, навіть вимоги української влади.

Варто усвідомити – свого часу НАТО створювалося не для того, щоб воювати, а, скоріше, для того, щоб не воювати. Принаймні на власній території.

Зрозуміло. Тому слід звикати – це НАША війна. Наша Українська Вітчизняна. І всім нам необхідно усвідомити такий факт, будуючи свої стратегії щодо подальшого життя.

Однак обнадійливим є те, що війни, які отримували назву «Вітчизняна», загарбники ніколи не вигравали!

Андрій БОГАТИРЬОВ