ТРІУМФ ПЕРЕМОЖЦІВ

3 месяца ago anelya Комментарии к записи ТРІУМФ ПЕРЕМОЖЦІВ отключены

Вони громили ворога на різних фронтах, свято вірячи у неминучу Перемогу. Тому й наблизили її своєю мужністю та відвагою.

Рівно 75 років тому, 24 червня 1945-го, відбувся Парад Перемоги, в якому взяли участь і наші земляки Олександр Прядко з Возне-сенівки на Васильківщині та Федір Легкошкур з Хорошева Петропавлівського району. Про них сьогодні мова.
А загалом нашу область на урочистому радянському параді представляла 31 особа…

Плекав вогонь в одежі слова

Солдатська доля на війні примхлива, мов зозуля. Одному накує довгу життєву дорогу, іншому – лише крок до першої атаки, першого бойового вильоту…

До військового льотчика Миколи Олексійовича Прядка доля-зозуля була милосердною і вберегла його не лише для справ ратних. Може, у цьому і є найвища земна справедливість. Адже люди, які у світ прийшли творити, повинні залишатися в ньому вічно. У своїх ділах, у пам’яті тих, кому ті діла продовжувати.

Увесь свій вік дякував отій не завжди прихильній до себе долі-зозулі. 23-річного молодшого лейтенанта, кавалера трьох бойових орденів у складі зведеного полку 2-го Українського фронту вона провела парадним маршем Перемоги. А ще дарувала відданих друзів і тисячі вдячних студентів. Ніколи не ображався на неї, коли зводила у двобій з недругами. І не тільки у небі.

У житті кожному найменована найвища точка злету – лебедина пісня. На повні груди Воїн і Вчитель проспівав її двічі. Коли востаннє приземлив свого бойового винищувача під переможні салюти на вже мирний аеродром і коли на останньому за тридцятиліття «плеканні вогню в одежі слова» у стінах Дніпропетровського держуніверситету іспиті виставив заслужене «відмінно» усім студентам групи…

Його правда була, неначе прямі та нищівні траси кулеметних черг бойового винищувача. Непідкупну і незламну порядність найвищого гарту зберіг на все життя як святий обов’язок ведучого перед тими, кого прикривав надійними крилами свого літака у небі війни.

Оті вже земні крила духу не зміг обламати ніхто, як би не тужився. Навіть тоді, коли зі своїми переко-наннями-кременями залишився чи не єдиним, хто не піддався інстинкту натовпу блудливих пристосуванців. Це коли нацьковані та обділені чеснотами наввипередки з усіх боків накинулися на Гончарів «Собор», аби зіштовхнути його святість у провалля небуття. На тих зборах, де сичали та лили злістю наколочений у високих парткабінетах бруд, Воїн і Вчитель був лаконічним, як ніколи. Всього лише зачитав віщі рядки Гончара:

Ще квіттям зійду я в полях України,
Ще вам провіщатиму радості день.
Краю коханий, люди кохані!
Добра вам молитиму, сонця й пісень…

А закінчив сентенцією, з якою традиційно звертався до студентського загалу – «Ось така вона, моя преамбула». На оплески та схвальні кивки з президії, як попередні «оратори», не сподівався.

♦ ♦ ♦

Ми, студенти 70-х, досягли віку свого вчителя. Комусь судився злет, комусь – лише тернистий шлях. Але наша вдячність за щедро відсипані пригорщі мудрості та знань не стала від цього меншою. Як і наша щира пам’ять.

«Не міліє, однак, глибінь ріки, де слово дозріва. З джерел добра воно слугує людям…» – ці рядки письменник і журналіст із Межівщини Михайло Пудла присвятив йому від усіх нас.

НА НІМЕЦЬКІЙ КІНОПЛІВЦІ
Сьогодні вже мало кому відомий цікавий факт з історії параду 1945-го. Фільм про тріумф переможців, знімався… на німецькій трофейній плівці, монтувався та озвучувався у поваленому Берліні.
Не секрет, що кольорові кінострічки до нас прийшли із переможеної Німеччини і стали ще одним із численних трофеїв разом із величезними запасами якісної плівки фірми Agfa та обладнанням для її виробництва.
Тож для створення документального репортажу про переможний парад вирішили використати трофейні апаратуру та кольорову плівку. Обладнання для монтажу і озвучування ще не встигли вивезти до Союзу, тому весь процес створення фільму проходив у Берліні. На жаль, у радянських операторів не було досвіду роботи із кольоровою плівкою та знімальною апаратурою для неї. У підсумку на відзнятому матеріалі виник брак кольору. Його причину так і не вдалося з’ясувати «пильним органам». Не відомо також, чи були покарані за «політичну диверсію» всі причетні до неї. Тому майже весь репортаж довелося створювати у чорно-білому варіанті. І лише 19 хвилин проходу військ вдалося виконати у кольорі…

Символом Перемоги став наш земляк

Наприкінці війни трофейні команди СМЕРШу зібрали прапори та штандарти розгромлених німецьких частин. У столицю їх доставили майже 900, з яких для майбутнього параду відібрали дві сотні.

Для проведення «акції ганьби і приниження» було сформовано особливий батальйон. Відбирали молодих, фізично міцних бійців.


Знімок, зроблений фронтовим фотокореспондентом Євгеном Халдеєм, обійшов усі світові видання. А сам Федір Легкошкур став символом Перемоги.

Правофланговим був визначений наш земляк – старший сержант Федір Легкошкур з Петропавлівщини. Пізніше він першим жбурнув штандарт танкової дивізії СС «Лейбштандарт СС Адольф Гітлер» до підніжжя мавзолею.

Через роки Легкошур згадував: «Штандарт біснуватого фюрера, який я ніс, був важучий. Він же весь з литва, древка майже не було. А коли підійшли до мавзолею, я цю гидоту з силою кинув, щоб розлетілася на друзки…

Вже після війни довелося бувати у музеї Радянської Армії. Там, серед фашистського шмаття, й угледів уцілілий тоді проклятий штандарт. Подумав, нехай і далі нагадує про те, що було… Як на «Блакитній лінії» Кубані полягла разом з командиром майже вся наша 41-а Сухумська дивізія. Як наш батальйон кілька днів брав висоту 121,4, де під кінець безперервних атак наш взвод налічував усього шість уцілілих у пеклі бійців… ».

Після перемоги Федір Антонович Легкошкур повернувся до мирної праці, десятки років трудився у підмосковному Обнінську. Навідувався до земляків у рідне Хороше Петропавлівського району.

Олександр ПЕРЕПЕЛИЦЯ

Поделиться: