29 червня віряни вшановують пам’ять святого чудотворця Тихона.
Він народився в 4 столітті на Кіпрі, у місті Амафунт.

У ранньому віці відкрив у собі дар творити чудеса. Якось йому доручили продати хліб, а він роздав його безплатно.
Розсердженому батькові син процитував Святе письмо:
«Дающий Богу сторицею прийме». Так і сталося: батько, заглянувши до комори, до того зовсім порожньої, побачив, що вона заповнена збіжжям. Через деякий час Тихона взяли в церковний клір, де він став читцем. Невдовзі єпископ міста висвятив його в сан диякона. Коли єпископ помер, Тихон посів його місце.

За час свого духовного служіння навернув до християнства багатьох язичників, зцілював молитвами хворих.

Для чого дівчата роздягалися

Тихона шанують як рятівника від зубного болю. «Святий Тихоне, утихомир хвороби і всі недуги зубні», – так моляться до нього, сподіваючись на його заступництво.

У давні часи в селах цього дня влаштовували толоку. Селяни об’єднувалися, аби великі важливі роботи виконувати спільно. Наприклад, зводити оселю, торувати шлях тощо. Кінчалася толока спільною трапезою.

На Тихона дівчатам слід було прополоти грядки. Але не просто так, а з допомогою спеціального обряду: опівночі молоденькі дівчата роздягалися і оббігали свої городи, що мало захистити посіви від хвороб і шкідників.

Саме на Тихона найкраще збирати лікарські трави, зокрема звіробій, який викидає цвіт. І трави-зілля, і роса в ці дні цілющі.

А ще 29 червня назвали «тихим днем»: замовкають співочі птахи (крім соловейка), лиш зрідка можна почути голос зозулі, але на Петра вона «вдавиться мандрикою».

Лісові звірі ховаються в нори, навіть сонце тихіше пливе по небосхилу. Спостереження згодом набуло наукового пояснення: у цей час наша планета зменшує швидкість руху навколо Свято. Що в свою чергу сповільнює все живе на землі.

За поведінкою птахів передбачають погоду. Як ластівки низько літають, падають на воду – на рясний дощ. Кулик покидає болото і кружляє над полем – на погожу днину.

ЧОМУ ВВЕЧЕРІ НЕ СЛІД ХОДИТИ НА ОЗЕРО

Наступного дня, 30 червня, згадують мучеників Мануїла, Савела та Ісмаїла. У народі це свято звуть «Мануйла».

Всі вони походили з родини дуже знатного перса-язичника, але їх мати була прихильниця християнства і виховала синів по Закону Божому. У 361 році три брати прибули послами до римського імператора Юліана-Відступ-ника, для укладання мирного договору у прикордонних справах. Та як тільки посланці дізналися, що їм належить бути учасниками язичницького свята, відмовилися це зробити, чим розгнівили імператора. Юліан, усупереч законам про мирних посланців чужих країн, наказав їх катувати, а потім стратити.

Не ріж латаття – вб’єш русалку

Оскільки на Мануйла сонце довго в зеніті стоїть, всі рослини йдуть у ріст. Починають цвісти волошка в полях, річкові вири прикрашаються лататтям. Згідно з повір’ям, латаття – це русалки, що перетворилися на рослини. Тому його ніколи не можна зрізати – вб’єш русалку.

Увечері не йшли до озера, бо там, як казали, сидить Маниха й красою латаття приманює красунь ближче та затягує на дно. Як тут не згадати «Лісову пісню» Лесі Українки!

На Мануйла гроза або часті зірниці – на врожай, якщо дощ – зима буде сніжною та студеною.

Тетяна МАЛИШЕНКО