Чотири роки минуло, як з’явилася в нашій рубриці публікація «Твердому горішкові і волонтерці весільне вбрання вишивали дніпровські майстрині» (4 січня 2017) – про одруження Юрія Дірявка і Лесі Скорик. Перед тим, у вересні 2016, в Широкому, де мешкають Лесині батьки, було весілля, а в жовтні у Дніпрі – вінчання. Благословив шлюб (до речі, для обох – 49-річного Юрія і 37-річ-ної Лесі – перший) панотець Олександр Сербин, близький товариш нареченого. Продовження цієї щасливої історії – «Улянка вдалася в тата», 20 грудня 2017.

– Нашій Улянці вже три роки і чотири місяці! – уточнює пан Юрій, однак відразу передає слухавку дружині.

– Аж не віриться! – підхоплює жінка. – Не віриться, що вже майже п’ять років, як був надрукований мій лист…

Мешкає родина у Дніпрі, на лівому березі, в успадкованому Юрієм дідовому домі. Донечка ходить до приватного садка «Ясень»; обрали його через те, що тут особливу увагу приділяють не лише розвиткові дитини, але й створенню україномовного простору для вихованців.

З 2013 року пані Леся викладає на Безплатних курсах української мови для дорослих при міській бібліотеці. Перерва була лиш на один рік, як народилася дитина.

– А далі все одно їздила з малою, бо для мене ця справа – викладання української – важлива, то моя неабияка втіха.

Так само натхненно вчить дітей грати у шахи чоловік.

– Три роки тому почав співпрацю з нашим садком, – пояснює дружина, – навіть створив програму саме для найменших. Так захопився, що це стало темою його дипломної роботи.

За цей час, з’ясовуємо, Юрій здобув другу вищу освіту – ма-гістра-тренера – в Запорізькому національному університеті. Захистив диплом на «відмінно».

– Як приїхав з першої сесії, дочка, не бачивши тата два тижні, вилізла йому на руки і обіймала дві години, навіть не даючи роздягтися.

Трохи помандрували влітку 2018 і 2019, бачили Кам’янець-По-дільський, Тернопіль, саме там відбувалися табори Спілки української молоді, чиїми членами стали всією родиною.

– Сподіваємося, що літнє таборування триватиме і нинішнього року.

А ще дівчинка побувала в улюбленому метериному театрі «Віримо!». На виставі «Ворон», вважайте, двічі: один раз перед своїм народженням, а другий -у два роки. Як не дивно, уважно дивилася всю виставу, навіть аплодувала.

– Отак ростемо, живемо, любимо одне одного. А на той рік, може, і заколядуємо. Мала вже трохи підспівує.

Розпитувала Олена ДЕСЯТЕРИК Фото з родинного архіву