ВІД ЩЕРБИЦЬКОГО – ДО ЗЕЛЕНСЬКОГО

1 неделя ago Zorya Комментарии к записи ВІД ЩЕРБИЦЬКОГО – ДО ЗЕЛЕНСЬКОГО отключены

Давно звернув увагу, як у нашій мові трансформувалися деякі донедавна стійкі вислови. Скажімо, політичні партії вже давно називають «політичними проектами», слова сучасних пісень – не віршами, а текстами (пам’ятаєте незабутнє «на стихи»), а державних управлінців – не інакше як державними менеджерами. Я вже не кажу про такі «архаїзми», які раніше неодмінно застосовували до характеристик будь-якого політика: життєвий шлях, професійний досвід чи почуття відповідальності.

Я був ще школярем, коли Вітольд Фокін очолював український уряд в перші місяці існування нашої держави. Символами того часу залишилися мільйонні купюри купоно-карбованців і ще якісь дивні «гроші», які потрібно було вирізати ножицями. Сьогодні ж я розумію, що керувати новою державою, економіка якої багато років залишалася частиною економіки іншої країни, могли лише професійні люди, котрі не боялися брати на себе відповідальність. І хто знає, якою б була Україна сьогодні, і чи була б взагалі, якби не рішення – болючі і непопулярні – які приймали її тодішні керівники.

Але я про інше. Про те, як у сучасній Україні, керуючись добрими намірами, можна буквально за день перетворитися з поважного ветерана вітчизняної політики в зрадника, «ватника» і взагалі «негідника». 87-річний Вітольд Павлович, будучи державником по суті й по статусу, просто не зміг оцінити підлість і ницість сьогоднішніх українських реалій. Та й чого гріха таїти – втратив «політичний нюх». Аксакал української політики, який, очевидно, звик у своїх діях керуватися винятково документами, взяв і прочитав вголос частину Мінських угод. Його, як і Леоніда Кравчука, Володимир Зеленський призначив переговірником у тристоронній контактній групі, що час від часу засідає у Мінську.

Просто процитував! А після цього почув і прочитав про себе таке, про що, будучи на пенсії вже близько двадцяти років, навіть не здогадувався. Причому дошкулити екс-прем’єр-міністру, сказати на його адресу щось образливе і принизливе вважали за необхідне навіть ті, хто ще не народився, коли Вітольд Павлович керував українським урядом.

Ця історія не про Фокіна, не про Кравчука і навіть не про Мінські угоди. Вона про те, що в нашому суспільстві, очевидно, щось відбувається не так. Якщо ми готові зацькувати, образити і розтоптати будь-кого, з чиєю думкою не згодні, незважаючи на вік, досвід і заслуги, нам важко буде щось побудувати. Через фальш, підміну понять, боротьбу зі здоровим глуздом ще жодна країна не стала успішною. А ще дуже важливо, яким змістом буде наповнений розділ у майбутніх підручниках історії України: «Від Щербицького – до Зеленського».

Володимир ПІСОЦЬКИЙ

Поделиться: