Наявні прорахунки зі щепленнями не накладають суттєвого відбитку на повсякденне життя мешканців області. Все ще попереду?

Число хворих на коронавірус поступово зростає, медицина держави до цього знов виявляється, м’яко кажучи, не готовою. Продовжується чублення навколо якості та відповідності вакцин, їх ціни, умов виробництва та ефективності… Але що з того? Добре, що хоча б на регіональному рівні можновладці цю тему намагаються не роздмухувати. Тому вже йде, як йде. У таких випадках найкращим чином визначає ситуацію наше звичне, фірмове «і це той.»

Жодної загальної трагедії в цьому нема. За свою історію, у різні її минулі періоди, ми переживали речі та процеси більш страшніші. Проте вижили, хоча й не всі. Саме так, попри все, відбудеться й зараз.

Вже зрозуміло, що на обласний центр, та і всю Дніпропетровщину взагалі, досить скоро будуть розповсюджені суворі карантинні умови. Ще вчора на це більш ніж прозоро натякнув міський голова Дніпра Борис Філатов, який все частіше приміряє на себе вільний одяг регіонального лідера. Таким чином з умовної «помаранчевої» зони можемо перейти в більш небезпечну «червону» – коли лікарні не витримуватимуть хвилю пацієнтів, які потребують термінової допомоги.

Хто в цьому винен? Міфічна світова змова фармацевтів, не дуже професійна чинна влада у столиці чи умовно-китайський кажан зразка кінця 2019 року? Найближчі кілька десятиріч можна не розраховувати на точну відповідь. Проте на елементарному рівні подбати про особисте здоров’я та здоров’я рідних з близькими просто необхідно.
На жаль, навіть зроблене щеплення не дає 100-відсо-ткової гарантії від хвороби у найближчому майбутньому. На цьому кілька діб тому наголосив головлікар обласної клінічної лікарні імені І. І. Мечникова Сергій Риженко. Мовляв, приблизно у 20% хворих не виробляються відповідні антитіла, які на певний час унеможливлюють повторне зараження. Яким чином це впливає на необхідність щеплень будь-якими вакцинами – наразі невідомо…

Ті, хто розуміється на принципах ведення сучасних інформаційних війн, бачать або просто відчувають, яка запекла боротьба точиться навколо вже наявних для застосування вакцин проти СОУГОу. Але справжня йде винятково за лаштунками, з використанням провідних фармацевтичних компаній світу, багатомільярдними бюджетами й глобальними геополітичними й геостра-тегічними інтересами трансконтинентального гатунку.

Саме там «пфайзери» й «модерни» паплюжать англійців з індусами за славнозвісну «Астразенеку» з її аналогом, зневажають ворожих «супутників» та вимірюються кількістю щеплень на добу в масш-
табах країн. Ще й одночасно прораховують, яким чином усе це вплине на майбутній політичний стан у головних державах-учасницях гри у се-редньотривалій перспективі, років на 7-10.

На зовнішню атрибутику ніхто не звертає особливої уваги – ось чому британському прем’єрові Борису Джонсону під час щеплення не довелося знімати сорочку та демонструвати гарну фізичну форму своїм потенційним виборцям. На відміну від нашого лідера держави, достатньо виявилося лише закоченого рукава.

Перепрошую, тільки все це працює для справжніх світових гравців. Тих, хто має статус суб’єкта процесів, впливає у підсумку на доленосні рішення і дійсно визначатиме подальший розвиток людства й цивілізації. Сьогоднішня Україна такий статус повільно, однак досить упевнено втрачає.

Для цього багато причин. І менш ніж за покоління визначення «країни третього світу» до неньки може приліпитися надовго.

Тому й загальне завдання «на пандемію» у наших громадян дещо відрізняється. Нам потрібно просто вижити.

Андрій БОГАТИРЬОВ