Друга з початку президентства Володимира Зеленського прес-конференція, присвячена річниці перебування на посаді, й досі залишається в центрі уваги ЗМІ. Про що говорив глава держави, написано і сказано за цей час чимало. Все тригодинне відео можна переглянути в Інтернеті. Я ж хочу сформулювати кількома тезами те, що запам’яталося з президентської промови мені.

Отже, загальне враження від побаченого і почутого таке: в країні все непогано – економіка зростає, будуються мости й дороги, дещо заважає коронавірус, та, незважаючи на недугу, достойне життя українців не за горами. МВФ – наш надійний партнер, зарплата в 5-6 тисяч досить пристойна. І все це плюс швидкоплинна президентська каденція спонукають замислюватися Володимира Олександровича над обранням на другий термін. А ще, за його словами, уряд готує якісь програми для вдосконалення якості життя і, взагалі, покращень не можна не помічати…

Слухаючи Президента нинішнього та пригадуючи подібні брифінги його попередників, мимоволі виникає бажання дослухатися до пропозицій скептиків від політики: чи не варто у нашій країні посаду президента скасувати взагалі? Справді, щось дивне відбувається будь з ким, хто потрапляє в це високе крісло. Весь кіношний треш з їздою на роботу велосипедом, з посиланням подалі міжнародних кредиторів, з особистим керуванням «на місці» бригадою асфальтоукладальників (власне, за все це наївний виборець і голосував. – Авт.) занадто дисонує з абсолютною впевненістю у правильності всього, до чого торкається президентська рука, погляд чи навіть думка. Крім того, більшість запланованих успіхів видаються за вже реалізовані плани.

Стримана зверхність і неприхована впевненість у власній історичній місії – характерні ознаки того, що людина врешті-решт стала чиновником №1. Для нинішнього ж глави держави дуже важливо ще й бути не схожим на своїх попередників, особливо на Порошенка. Про це він наголосив окремо.

Комфортна свита, лояльні підлеглі й цілодобові запевнення в геніальності та неповторності й створюють «теплу ванну», до якої легко потрапити, проте дуже складно з неї вилізти. Народна ж мудрість давно підмітила закономірності чиновницької тимчасовості, які відтворились в одному з моїх улюблених анекдотів:

Із заводу йде старий начальник. На його місце приходить інший. Попередній дає наступнику три конверти й каже:

– Ось тобі три конверти. Якщо буде погано – відкрий 1-й. Якщо буде дуже погано – відкрий 2-й. А як буде зовсім погано -відкрий 3-й конверт.

Новий директор заводу поклав конверти в сейф. Минає рік. У нього нічого не виходить. Хвилюється, як би його на першій серйозній нараді не звільнили. Згадує про сейф з конвертами. Відкриває перший. Там написано:«Звалюй все на мене». Директор приходить на нараду, робітники кричать. На що він відповідає:

– Я тут не винен, товариші. Це все ваш попередній директор. Це після нього таке лишилось…

Робітники повірили, заспокоїлись.

Минув ще рік. Справи краще не стали. Керівник почав турбуватися: все, його точно виженуть. Він відкриває 2-й конверт. Там написано: «Роби модернізацію». На зборах був сильний галас. Крики з усіх боків. Директор:
– А я що кажу, товариші. Те, що було за колишнього керівника, – застаріло. Треба все оновлювати.
Справи пішли так-сяк. Нововведення на деякий час поліпшили ситуацію.

Спливло ще два роки. Виробництво почало розвалюватись остаточно. Боячись, що його вже напевне виженуть, директор відкриває третій конверт, а там написано: «Готуй три конверти».

Володимир ПІСОЦЬКИЙ