Вкотре спілкуючись з одним із сільгоспкерівників нашої області, впіймав себе на думці: кому взагалi вигідне відкриття ринку землі, що так стрімко наближається

Власникам паїв? Навряд чи. Більшість із них не в змозі стати реальними учасниками торгів перш за все через, м’яко кажучи, надто скромну власну спроможність бути повноцінним гравцем. Популярна риторика про ціну в 50 доларів на рік за оренду одного гектара як велике благо від латифундистів не витримує жодної критики більш-менш обізнаних у справі спеціалістів! А коли відкриється ринок землі, то можна буде продати землю за цілу 1000 доларів за гектар. Це ж начебто добре?!

Насправді ж — звичайна маніпуляція. Особливо з огляду на те, що ціна 1 га землі в Європі стартує з 5000 доларів… Мабуть, на цьому варто зупинитися.

Але ж повернімося до латифундистів: великих і дрібніших, порядних і не дуже. Здавалося б, відкритий ринок землі мав би бути їм до душі. Земля у них в оренді — от і купуй, тим паче, що в численних законопроектах буцімто передбачене пріоритетне право нинішніх землеутримувачів на придбання землі у власність. Але за умови ринкової ціни (мінімум 5000 доларів за гектар) більшість так званих «агробаронів» перестануть такими бути. Бо для них така ціна — і неприйнятна, і непідйомна.

Поглянемо ще на одного — чи не головного — інтересанта відкритого ринку землі: державу. Що виграє вона у разі реалізації ідеї? Тут і зараз — значно примножить бюджетні надходження від мільйонних операцій купівлі-продажу. Тут і зараз, на дуже нетривалий період, одноразово, покращить платоспроможність власників (на той момент колишніх) землі. Плюс — помітно пожвавить ринки (як офіційний, так і не зовсім) нотаріальних послуг, усіляких юридичних супроводів; вимушено, зате природно, впорядкує і відшліфує Державний земельний кадастр. Мабуть, власне, і все.

А що далі? Як на мене, у всьому згаданому відсутнє головне: що хоче суспільство отримати на виході? Було б непогано, якби до відкриття ринку землі всім його активним і пасивним учасникам повідомили, яка саме модель агробізнесу і залишків села планується в середньостроковій перспективі? Якою взагалі є мета земельної реформи в Україні: створення багатомільйонного класу вітчизняного фермерства чи розбудова великих аграрних корпорацій? Бо чогось середнього між цими двома моделями людство ще не винайшло.

І доки держава чітко не визначить, що ми врешті-решт будуємо, навряд чи будь-які починання завершаться великим успіхом. Бо сьогоднішня біганина довкола відкриття ринку землі швидше нагадує лікування головного болю гільйотиною.

Володимир ПІСОЦЬКИЙ