БАБА ГАННА ТА ІНДИЧКА

  27.11.2019 11:17   -
Персона

Новопідгородне – околиця нашої області не тільки за географічною ознакою, а й за рівнем благоустрою. Схоже, що керівництво місцевої громади розраховує на коротку пам’ять її мешканців. Принаймні підписи щодо ремонту доріг збирали «на Київ» ще до виборів. Потім махнули рукою та забули…

    Тільки не думайте, що я вашу газету передплачую заради призів, — говорить Ганна Костенко, запрошуючи нас до хати. — Доки вас чекала, вже й на наступний рік підписалася. «Зорю» — обов’язково, як завжди. Та ще й одну обласну, щоб було чим взимку піч розтоплювати…

Дійсно, шлях останнього живого призу минулорічного конкурсу передплатників до нової володарки видався складним. Проте доїхав до неї все ж таки вчасно — під поважний ювілей. 28 жовтня Ганні Демидівні виповнилося 80 років.

Але смачного «царського» птаха вона зберігатиме до новорічного та різдвяного столу. І сподівається, що наша традиційна кулінарна сторінка порадить, як найкраще приготувати таку смакоту. Готувати будуть разом з меншою донькою, Валею, яка мешкає поруч. «Зорю» вони також читають разом — кожна своє, хоча набридлу політику обидві жінки намагаються перелистувати не дивлячись.

За своє довге життя Ганна Костенко звикла владі не дуже довіряти. Бо бачить «у сухому підсумку» результат свого життя — мізерну пенсію, якої ледь-ледь вистачає на їжу, найнеобхідніші ліки та вугілля, щоб протопити взимку домівку. Спочатку був колгосп імені 13-річчя Жовтня, потім Комінтерну, Кошового. Сьогодні жодного нема, як і рідної Мар’їнки, де восени 1939-го Ганнуся народилася. Понад 20 років нема й коханого чоловіка Анатолія, з яким пройдено поруч усе життя…

Але Ганна Демидівна живе і навіть не втрачає оптимізму. її продовження на землі — дві доньки. Сумує, що старша, Наталка, далеко, багато років мешкає на Львівщині. Проте Валя — завжди поруч, на сусідній вулиці. Якщо потрібно, завжди допоможе.

Наш подарунок для і Ганни Демидівни «затягнув» більш ніж на 20 кіло. Родина Костенків вже готується до гастрономічного свята на Новий рік та пра вославне Різдво. І з нетерпінням очікує на оригінальні рецепти від горянських господинь!

Попри скепсис щодо сучасних можновладців та їх солодких обіцянок, за станом справ у державі жінка намагається слідкувати. Посміхається:

    Ми тут усі чекатимемо, допоки увімкнеться той самий «турборежим». Тільки дивлюся, що хіба що ціни на все зростають кожного тижня. А про пенсіонерів згадувати й «зелені» не збираються.

Ганна Костенко щиро не розуміє, чому так. З 1956-го вона чесно працювала на землі — полола, доїла корів, поралася у колгоспній стайні. А сьогодні отримує від держави копійки. Добре, що має пай у 5 гектарів, орендна плата з якого допомагає якось зводити кінці з кінцями. Каже, що платити могли б більше, проте після офіційного запуску ринку землі продавати свій шматок не збирається. Та й іншим не радить.

— Адже земля — це впевненість у завтрашньому дні. І ви зобов’язані про це писати. Щоб невдовзі нас, селян, не ошукали ділки з великих міст. Вони приїдуть, наобіцяють, локшини навішають на вуха, потім зникнуть, а нас залишать напризволяще. Хіба держава допоможе тоді таким, як я? —    недовірливо хитає головою літня жінка.

У чомусь вона має рацію, та й багатющий життєвий досвід теж дається взнаки. Бо бачить, як живуть люди навкруги. І не лише пенсійного віку, як вона —    ті, хто й сьогодні працює, також.

Відверто кажучи — бідно живуть. Скоріше — виживають. Тож поласувати індюшатиною має можливість далеко не кожний мешканець Новопідгород-ного та й взагалі Межівського району. Навіть кілька разів на рік, у свята.

Любомир ЛОГОВЕНКО, фото автора

Поділитись: