Новопідгородне – околиця нашої області не тільки за географічною ознакою, а й за рівнем благоустрою. Схоже, що керівництво місцевої громади розраховує на коротку пам’ять її мешканців. Принаймні підписи щодо ремонту доріг збирали «на Київ» ще до виборів. Потім махнули рукою та забули…

—    Тільки не думайте, що я вашу газету передплачую заради призів, — говорить Ганна Костенко, запрошуючи нас до хати. — Доки вас чекала, вже й на наступний рік підписалася. «Зорю» — обов’язково, як завжди. Та ще й одну обласну, щоб було чим взимку піч розтоплювати…

Дійсно, шлях останнього живого призу минулорічного конкурсу передплатників до нової володарки видався складним. Проте доїхав до неї все ж таки вчасно — під поважний ювілей. 28 жовтня Ганні Демидівні виповнилося 80 років.

Але смачного «царського» птаха вона зберігатиме до новорічного та різдвяного столу. І сподівається, що наша традиційна кулінарна сторінка порадить, як найкраще приготувати таку смакоту. Готувати будуть разом з меншою донькою, Валею, яка мешкає поруч. «Зорю» вони також читають разом — кожна своє, хоча набридлу політику обидві жінки намагаються перелистувати не дивлячись.

За своє довге життя Ганна Костенко звикла владі не дуже довіряти. Бо бачить «у сухому підсумку» результат свого життя — мізерну пенсію, якої ледь-ледь вистачає на їжу, найнеобхідніші ліки та вугілля, щоб протопити взимку домівку. Спочатку був колгосп імені 13-річчя Жовтня, потім Комінтерну, Кошового. Сьогодні жодного нема, як і рідної Мар’їнки, де восени 1939-го Ганнуся народилася. Понад 20 років нема й коханого чоловіка Анатолія, з яким пройдено поруч усе життя…

Але Ганна Демидівна живе і навіть не втрачає оптимізму. її продовження на землі — дві доньки. Сумує, що старша, Наталка, далеко, багато років мешкає на Львівщині. Проте Валя — завжди поруч, на сусідній вулиці. Якщо потрібно, завжди допоможе.

Наш подарунок для і Ганни Демидівни «затягнув» більш ніж на 20 кіло. Родина Костенків вже готується до гастрономічного свята на Новий рік та пра вославне Різдво. І з нетерпінням очікує на оригінальні рецепти від горянських господинь!

Попри скепсис щодо сучасних можновладців та їх солодких обіцянок, за станом справ у державі жінка намагається слідкувати. Посміхається:

—    Ми тут усі чекатимемо, допоки увімкнеться той самий «турборежим». Тільки дивлюся, що хіба що ціни на все зростають кожного тижня. А про пенсіонерів згадувати й «зелені» не збираються.

Ганна Костенко щиро не розуміє, чому так. З 1956-го вона чесно працювала на землі — полола, доїла корів, поралася у колгоспній стайні. А сьогодні отримує від держави копійки. Добре, що має пай у 5 гектарів, орендна плата з якого допомагає якось зводити кінці з кінцями. Каже, що платити могли б більше, проте після офіційного запуску ринку землі продавати свій шматок не збирається. Та й іншим не радить.

— Адже земля — це впевненість у завтрашньому дні. І ви зобов’язані про це писати. Щоб невдовзі нас, селян, не ошукали ділки з великих міст. Вони приїдуть, наобіцяють, локшини навішають на вуха, потім зникнуть, а нас залишать напризволяще. Хіба держава допоможе тоді таким, як я? —    недовірливо хитає головою літня жінка.

У чомусь вона має рацію, та й багатющий життєвий досвід теж дається взнаки. Бо бачить, як живуть люди навкруги. І не лише пенсійного віку, як вона —    ті, хто й сьогодні працює, також.

Відверто кажучи — бідно живуть. Скоріше — виживають. Тож поласувати індюшатиною має можливість далеко не кожний мешканець Новопідгород-ного та й взагалі Межівського району. Навіть кілька разів на рік, у свята.

Любомир ЛОГОВЕНКО, фото автора