Півстоліття тому, 19 квітня 1970 року, з конвеєра Волзького автозаводу зійшов перший автомобіль «ВАЗ-2101».

Аби збагнути, якою подією стала поява на вітчизняному ринку першого масового автомобіля («копійки» – як його охрестили в народі), спершу потрібно пригадати: в Європі та США він був звичним, розповсюдженим та доступним засобом пересування, а в СРСР й до 60-х залишався нечуваною розкішшю.

У 1950 році радянські автозаводи спромоглися випустити лише 64 554 легкові автівки. Однак тільки 23 тисячі з них продали індивідуальним власникам – інші пішли на експорт або були передані у різні відомства як службові. До 1956 року кількість машин, що надходили у продаж населенню, зросла до 64 тисяч на рік. Але в масштабах величезної країни, враховуючи невпинний ріст добробуту народу, це лишалося до прикрого замалим.

Перш ніж придбати автомобіль, треба було записатися у багатотисячну чергу в спеціалізованому магазині (вони працювали лише в 12 найбільших містах країни) і терпляче чекати кілька років. Існувала можливість виграти машину в лотерею, але такими щасливцями виявлялися одиниці. Ще авто можна було отримати і як премію за ударну працю. Тож масовий випуск «копійки» й розпочав епоху, коли автомобілі стали доступними мільйонам.

«ВАЗ-2101» випускався протягом 13 років. За цей час виготовили близько ‘ 2,7 мільйона «копійок», з появою яких почалася по-справжньому масова автомобілізація СРСР. Уже до середини 70-х «Жигулі» становили понад половину парку легковиків країни. Однак автомобільний голод народу вгамувати так і не вдалося…

Цьому передувала історія, яка могла стати основою для гостросюжетного фільму. В ній у тугий вузол зав’язувалися бізнес-інтриги, воля політичних лідерів, інтереси міжнародних корпорацій і навіть діяльність спецслужб.

Ідея будувати гігантський автозавод виникла за пропозицією голови Радміну Олексія Косигіна. Випуск автомобілів європейського рівня мав вирішити відразу кілька завдань, найважливішими з яких були два. Перше – поліпшити експортні позиції країни, яка дуже багато всього купувала за валюту і набагато менше продавала за кордон. Друге – вивудити з гаманців вірнопідданих їх же накопичення. Ці гроші були вкрай потрібні на будівництво доріг і промислове виробництво, яке не забезпечувало достатньої кількості товарів групи Б. (Старші люди ще пам’ятають «епоху дефіциту», коли, навіть маючи гроші, важко було придбати речі першої необхідності).

Без залучення зарубіжного партнера (сучасною мовою це «інвестор») про будівництво заводу не могло бути й мови. До його пошуку залучили навіть співробітників КДБ. У будь-якому разі відомо про участь у перемовинах агента рези-дентури зовнішньої розвідки під прикриттям Леоніда Колосова. Саме він допоміг Союзу укласти угоду з концерном «ФІАТ» та отримати кредит від нього. Таким чином держава заощадила 62 мільйони доларів. А Колосов за вдалу «операцію» отримав позачергове звання і… коштовну рушницю у подарунок.

Концерну «ФІАТ» угода також була вигідна – в Італії у цей час тривав загальний страйк, який завдавав величезних збитків і виробнику автомобілів. Тож великий контракт з Союзом був більш ніж доречним.

Новий радянський автозавод-гігант запланували будувати у місті Тольятті. На спорудження заводських приміщень і монтаж устаткування пішло майже 4 роки і близько 5 мільярдів рублів. Мало не всі комплектуючі для автомобілів планувалося виробляти на місці. Обладнання, станки та цілі лінії закупали у соцкраїнах, що входили до Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ) – Болгарії, Угорщині, Польщі, Румунії та Чехословаччині. Чимало довелося придбати також в Італії, ФРН, Франції, Англії та США.

Доки завод будувався, радянські спеціалісти тестували й вдосконалювали італійський «Фіат-124» -прообраз майбутнього масового радянського автомобіля. Спершу «фіати» ганяли далеко не найкращими дорогами. Потім італійські інженери на прохання радянських колег внесли в конструкцію близько восьмисот змін. Отож розповіді «експертів від народу», що «копійка», мовляв, це практично «Фіат-124» – лише некомпетентні побрехеньки.

Як тільки перші «ВАЗ-2101» надійшли у продаж, вони миттєво стали найпопулярнішими автомобілями в країні. Недарма, бо виглядали неймовірно міцними, невибагливими і зручними в ремонті. Автолюбителі відзначали також малий обсяг робіт із технічного обслуговування, хороші динаміку і керованість автомобіля, плавність ходу, комфортабельність салону.

Більш прийнятну для вуха назву «копійці» вибрали на основі конкурсу, який організував серед читачів журнал «За кермом». Надійшло понад 50 тисяч пропозицій, більшість з яких зараз вже забуті. (Відомо, що серед них була й «Лада», яка пізніше стала назвою для експортної версії автомобіля). Вибір зупинили на «Жигулях» – за назвою гір, розташованих недалеко від міста.

Перші «ВАЗ-2101» коштували 5500 радянських рублів. Вони знайшли свою нішу на внутрішньому ринку, проте мали деякий успіх і на Заході. За два роки Волзький автозавод за випуск цієї моделі удостоївся престижної міжнародної премії «Золотий Меркурій».

Нашу «копійку» експортували до Болгарії, Угорщини, Чехословаччини, Югославії, НДР, Єгипту, Нігерії, ФРН, Австрії, Франції, Швейцарії та навіть Великої Британії.

О. ЯСНІЙ