Попри майже дворічну війну, від якої страждають та гинуть тисячі українців, у дніпровській юридичній реальності сьогодні дуже часто відбуваються речі, які знаходяться не просто на межі здорового глузду, а й  далеко за цією межею. Складається навіть враження, що паралельна реальність подекуди дійсно існує і впливає на події у нашому справжньому світі.

Останнім часом дуже збільшилась кількість суддів, які роблять таке, що… За що раніше залюбки можна було назавжди позбутися мантії  або отримати не менш вагомі неприємності. Але, схоже, не зараз.

Подібна суддівська зухвалість дивно впливає й на інших наших співвітчизників – без жодних мантій, проте теж з непоганим апетитом та бажанням підзаробити за будь-яку ціну. Виправляти наслідки доводиться людям вже не в мантіях, а в погонах правоохоронців…

Нині занадто багато розмірковують про «кліповість» сприйняття дійсності й дуже нарікають на це.  Так,  майже завжди виходить суцільний абсурд. Але це мало кого хвилює!За два тижні кінця січня – початку лютого дві події (одна вже минула, друга – майбутня) демонструють, що  справи у відповідній галузі рухаються, м’яко кажучи, кудись не туди. Дивіться самі.  

Кліп 1: «Умка» та «Лаша Сван» вийшли на волю

У ніч з понеділка на вівторок, 23 січня 2024 року, після спливу строку раніше визначених судом запобіжних заходів у вигляді безальтернативного тримання під вартою, стіни «Дніпровської  установи виконання покарань №4» залишили 50-річний громадянин України Сергій Олійник та його одноліток, уродженець Грузії Лаша Джачвліані, які відомі в статусі так званих «злодіїв в законі» на прізвиська «Умка»/»Умка Дніпровський» та «Лаша Сван»/»ЛашаОчамчирський» відповідно.

Звільненню з-під варти «кримінальних генералів», які останні 13 місяців провели в одиночних камерах (спочатку в Києві, а надалі в Дніпрі), передував зрив судового засідання в Бабушкінському суді Дніпра, де мало розглядатися питання продовження запобіжних заходів у вигляді безальтернативного тримання Олійника та Джачвліані в тюрмі.

Раніше в низці ЗМІ повідомлялося: наприкінці листопада 2023-го  «Умці»та «Лаші Свану» продовжили «запобіжники» до 22 січня поточного року включно, паралельно із цим – повернувши (на підставі ненадання перекладу обвинувального акту Джачвліані на грузинську мову) на Різницьку обвинувальний акт в цій справі, де обом інкримінується організація/проведення злочинних зібрань (ч.1 ст.255-2 КК України).

У першій декаді січня 2024 року справу розглянули служителі Феміди апеляційної інстанції, які постановили повернути гучну  справу до першої інстанції – Бабушкінського райсуду Дніпра.

15 січня провадження надійшло до місця призначення та було призначено відповідний розгляд. Адвокати обвинувачених заявили відвід головуючій судді Світлані Марущак, розгляд якого було призначено на 11.30 понеділка, 22 січня.

А потім представники державного обвинувачення та адвокати до опівночі очікували початок розгляду в Бабушкінському суді клопотання щодо продовження запобіжних заходів «Лаші Свану» та «Умці». Але марно.

До настання вівторка розгляд клопотання так і не був призначений, а згодом всіх присутніх «попросили «на вихід». Так само – як і «злодіїв в законі» (що перебували на відеоконференцзв’язку з УВП).

Подейкують, що останні тривалий час відмовлялися залишати тюремні стіни, очікуючи «подлянки» у вигляді спроби повторного затримання на сходах установи. Однак, пересвідчившись у відсутності «додаткової тривоги», «Умка Дніпровський» та «Лаша Очамчирський» опинилися на волі.

Здається, коментарі не дуже й потрібні. Все досить зрозуміло. Хрестоматійне питання «Хто винен» не виникає. А ось «Що робити» має безліч відповідей…

Кліп 2: «Віджати дитину» чи «Малюк на продаж»

Дніпропетровський районний суд нашої області зараз слухає справу, поки що не резонансну, але таку, що віддзеркалює цілу низку проблем, які  наразі болять. І з часом біль не вгамовуватиметься, а навпаки…

З одного боку, виконком Новоолександрівської сільради звертається з позовом про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів з 19-річної Олесі Чобітько (всі імена фігурантів справи з етичних міркувань змінені. – Авт.). Пані Чобітько подала зустрічний позов – просить повернути їй дитину, яку вона народила та залишила майже напризволяще.

До війни молода жінка мешкала на Харківщині, у Балаклеї, де й народила сина Романа, від якого свого часу відмовилась, бо «не була готова до материнства». Малюк отримав статус дитини, позбавленої батьківського піклування.

З початком широкомасштабного вторгнення РФ в Україну та тимчасової окупації Балаклеї  російськими військами хлопчик разом з Балаклійським центром соціальної підтримки, де він на той час знаходився, був евакуйований на Дніпропетровщину, до Новоолександрівки. Де й отримав, відповідно до чинного законодавства, опікунів – подружжя Валерії та Олега Майстренко, та тимчасову родину. Яка з часом мала  стати постійною – Майстренки після вирішення всіх формальностей виявили намір всиновити Рому.

Однак для цього потрібно було поставити крапку в питанні про батьківські права, позбавити яких біологічну матір завадили активні бойові дії на Харківщині 2022 року.

Процес поновили у 2023-му. Справу передали до суду. І тут – оце так – пані Олеся власною персоною! Яку не могли знайти, яка не цікавилася долею сина, бо весь час перебувала у Німеччині. А тепер згадала про власну дитину і просить суд… віддати хлопчика їй!

Вже зараз справа нагадує сніжний ком. Проте на справді важливі для подальшої долі малого Романа Чобітька питання відповідей досі не існує: про умови та гарантії  ймовірного проживання його поки що матері у Німеччині, про те, за рахунок яких коштів жінка збирається утримувати дитину, чи буде у неї робота з відповідним доходом і таке інше.

Відповідей нема і, судячи з усього, вже не буде – жодне клопотання з «незручними» питаннями до Олесі Чобітько суддя Тамара Журавель чомусь не задовольнила. Бо вважає, що для встановлення істини у справі вони, ці питання, начебто не мають відношення.

Таким чином, ще до початку розгляду по суті суддя повністю вбила змагальність процесу, і це було видно навіть неозброєним оком. Так само, як її упередженість щодо клопотань третіх осіб.

Але рамку «чиновники намагаються віджати дитину у бідної-нещасної дівчини без підтримки» може бути зруйновано навіть  не складною психологічною експертизою, а звичайним… тестом на вагітність!

Якщо вже помітне «черевце» означатиме те, про що всі присутні вже здогадалися, хтось за бажання може намалювати картину, в якій діти (і трирічний син, і ще не народжене маля) потрібні колишній мешканці села Бригадирівка лише у вигляді стабільного джерела для заробітку. Так, у Німеччині на «соціал» непогано виходить. І в такому випадку двійко дітей – не одна дитина. Про гірші сценарії не хочеться навіть думати…

З Біблії багатьом відома давня притча про двох жінок, які сперечалися  через малюка. Начебто мудрий Соломон наказав розрубати дитину навпіл і так дізнався, хто справжня мати – вона зажадала, щоб дитина залишилася живою, хай навіть у родині суперниці.

Погодьтеся, шановні, перед тими, хто прийматиме рішення сьогодні (нема різниці – районний це буде суд, апеляційна інстанція або навіть Верховний) вибір не менш складний, ніж перед старозавітним царем у ті легендарні часи.

Андрій БОГАТИРЬОВ