Більше тижня соцмережі переповнені схвальними/гнівними дописами щодо ануляції заявки в національному відборі на дитяче Євробачення 12-річного Максима Ткачука з Волині. На міжнародний конкурс хлопець-сирота хотів поїхати з піснею «Джамайка», яку він виконує українською. Від його бабусі стало відомо, що справжньою причиною відмови Максиму стала його перемога навесні цього року на престижному конкурсі у Лондоні, де він співав… «Смуглянку».

На сторінках «Зорі» ми зберегли і продовжуємо вести одну з улюблених рубрик наших читачів «Далеке – близьке», де з-поміж іншого іноді публікуємо історії створення чи причини успіху тієї або іншої пісні. Не «відбираючи хліба» у її авторів, коротко надаю історію цього віднедавна скандального шлягеру.

«Смуглянку» було написано в далекому 1940-му на замовлення ансамблю Київського військового округу. Пісня стала однією із семи композицій сюїти, присвяченої молдавським партизанам років громадянської війни. Але тоді вона, за різних причин, популярності не набула. Справжньої слави і народної любові «Смуглянка» «скуштувала» після виходу у 1973 році кінокартини «В бой идут одни старики», знятої на Київській кіностудії імені Довженка українським режисером Леонідом Биковим. Згодом її виконували багато відомих артистів, а лауреатом «Пісні-75» вона стала у виконанні Софії Ротару і Міодрага Євремовича.

Як видно зі стислої «біографії» «Смуглянки», її коріння, походження і сюжет – цілком українські. Так, текст написаний російською. Але якщо в сучасній Україні подібна мовна ознака стала мало не злочином, то нагадаю , що такий «гріх» мав і Тарас Шевченко, чимало творів якого є російськомовними. Що вже казати про Гоголя чи Булгакова…

Але природа нинішніх проблем Максима Ткачука не в поезії і не в мистецтві. Трагедія сьогоднішньої України в тому, що їй не потрібні талановиті, розумні, наполегливі діти. Ступінь любові до своєї країни тепер не асоціюється з успіхами її громадян, а вимірюється винятково довжиною вишиванки, силою голосу при виконанні гімну або щирістю викрикування гасел.

У випадку з Максимом взагалі все конче неприємно. Бо «недостатня патріотичність» пісні у його виконанні відбувається на фоні зростання торгівлі з агресивними сусідами – від цукерок до комплектуючих для військової техніки. Газ у кухонній конфорці нам і далі наполегливо рекомендують вважати словацьким. А про виступи на російських сценах недавніх переможців «дорослого» Євробачення говорити взагалі якось не прийнято.

У такій цинічній «системі координат» доведеться рости й юному Максимові, якщо, звичайно, хтось не помітить його здібностей і не скористається ними.

Не знаю, наскільки талановитим є Максим – дитячі перемоги далеко не завжди перетікають у дорослі успіхи. Але те, що наша держава позбавила цього хлопця шансу – факт. Головне, аби з таким «патріотичним журі» на всіх рівнях вкотре не втратила свого шансу Україна…

Володимир ПІСОЦЬКИЙ