КРАЇНА НАКАЗАЛА СТАТИ ГЕРОЄМ

6 месяцев ago Zorya Комментарии к записи КРАЇНА НАКАЗАЛА СТАТИ ГЕРОЄМ отключены

У лютому 1934-го черговий з’їзд ВКП (б) затвердив план другої п’ятирічки. І її головну мету – завершення промислової революції, яка на Заході тривала два століття, а в «країні переможного соціалізму» мала відбутися за якийсь десяток років…
Рекорд Олексія Стаханова, встановлений 85 років тому, дав старт масовому руху передовиків і. зламав життя людині-символу

Для цього було потрібно не тільки наростити випуск продукції, якої в країні не вистачало (а бракувало майже всього), а й підвищити продуктивність праці, яка уп’ятеро поступалася американській.

У керівних головах завертілися думки, як це зробити. А допоміг, як часто буває, випадок. На безнадійно відсталій шахті «Центральна-Ірміно» в Донецькій області нещодавно провели електрику і замінили старовинні обушки відбійними молотками. Один з них і дістався Олексію Стаха-нову. Той працював як заведений, лаючись, що доводиться призупиняти роботу і кріпити забій.

Про нарікання гірника дізнався парторг шахти Петров, якого і осяяла ідея: чому б і справді не дати Стаханову помічників, щоб той рубав вугілля, не відволікаючись? Трудовий подвиг призначили на 1 вересня 1935 року. Напередодні Олексій спустився на глибину 450 метрів разом із помічниками. Норму було виконано лише за 40 хвилин, а за всю зміну Стаханов нарубав 102 тонни вугілля – 14 норм!

Наступного дня провели загальні збори шахти. Парторг оголосив про світовий рекорд і рішення керівництва видати ударнику велику премію, окрему двокімнатну квартиру і путівку на курорт. А вже 19 вересня Олексій встановив новий світовий рекорд – 207 тонн вугілля за зміну, заробивши 200 рублів замість звичайних шахтарських 25-30.

11 вересня 1935 року «Правда» сповістила світ про початок масового «стахановського руху». Про нього навперебій заговорили й інші газети.

Стахановський рух покотився країною – від Москви до околиць. Свої «головні стахановці» з’явилися у кожній галузі: Макар Мазай у металургії, Іван Гудів у верстатобудуванні, Петро Кривоніс на транспорті, Дуся і Маруся Вино-градови у текстильній промисловості, Паша Ангеліна у сільському господарстві. Діти теж не залишилися осторонь: юний кабардинець Барасбі Хамгоков вирощував коней для Червоної Армії, а таджицька піонерка Мамлакат Нахангова зібрала рекордну кількість бавовни та ще й сфотографувалася на руках у Сталіна, викликавши бурю захоплення у пресі.

До кінця 1936 року стахановцями вже були мільйони. Передовиками офіційно визнали від 20 до 30% працівників промисловості. І не тільки. Серед стахановців, нагороджених у 1939 році орденами і медалями, було 20 тисяч робітників промисловості, 1150 діячів мистецтв, 200 спортсменів. Активними «стахановцями» стали навіть… працівники держбезпеки. Наприклад, у 1938 році Наркомат внутрішніх справ Киргизької РСР оголосив соцзмагання в полюванні на «ворогів народу»…

Масове ударництво дозволило серйозно підняти продуктивність праці: якщо у першій п’ятирічці вона зросла на 40%, то у другій – аж на 90%. Середня зарплата у промисловості за це п’ятиріччя збільшилася як мінімум удвічі, кількість неписьменних серед робітників скоротилася з 40 до 15% – кожен стахановець був зобов’язаний закінчити школу або технікум.

А в житті сотень перших стахановців, замість основної роботи і нових звершень, почався новий етап – урочисті засідання, мітинги, зустрічі з піонерами, на які їх «тягали» чи не кожен день… Для багатьох перший рекорд став останнім. Серед них був і Стаханов, якому раптова слава швидко запаморочила голову. В шахту спускатися він став все рідше й рідше… А незабаром поїхав вчитися до Москви, де зажив на широку ногу. В одній із п’яних бійок у нього вкрали піджак з орденом Леніна і партквитком. Видали нові.

Сталінський режим досяг заявленої мети: побудував, нехай і з величезними витратами і жертвами, потужну промисловість, що задовольняла як військові, так і мирні потреби країни.

А коли цього було досягнуто, робітничу ініціативу потихеньку спустили на гальмах. Щоправда, після війни бригади стахановців на Донбасі змагалися у відновленні зруйнованих і затоплених шахт.

Хрущов у своїх численних експериментах над усіма галузями народного господарства намагався повернути колишню славу й ударництву. Прядильниця Валентина Гаганова заснувала «гагановський» рух, а українська «трудівниця кукурудзяних ланів» Надія Заглада – «загладівський». Але це були лише бліді потуги, що не викликали ні масового ентузіазму, ні серйозних економічних досягнень.

У хрущовські роки постраждав і сам символ епохи. Під час виступу Хрущова на одній із всесоюзних нарад передовиків Стаханов, як завжди нетверезий, висловив у бік Микити Сергійовича занадто f образливу репліку з міцним шахтарським слівцем…

Чаша терпіння у того вичерпалася.

Олексія Григоровича відправили на проживання у місто Торез Донецької області, де той спився остаточно.

У1970 році Брежнєв згадав про Стаханова і присвоїв йому звання Героя Соціалістичної Праці.

Останнім притулком героя стала психіатрична лікарня, в якій він і завершив свій життєвий шлях. А Кадіївку спішно перейменували у Стаханов.

О. ЯСНІЙ

Поделиться: