Ще й сьогодні про автомобільну техніку радянського виробництва дехто (здебільшого з числа некомпетентних) говорить іронічно. Однак геть забувають, що в країні було чимало власного пристойного транспорту.
І особливе місце серед нього посідали всюдиходи. Тодішні радянські конструктори одними з перших у світі розробили машини, яким за кордоном заздрять й досі…

ГАЗ-64

Перший радянський серійний позашляховик мав характерний силует за рахунок відсутності дверей – їх замінювали вирізи. Завдяки цій особливості на ньому за потреби могло переміщатися ціле відділення піхоти. А ласкаве прізвисько «цапик», що дісталося автомобілю від солдатів, нагадує про фронтові дороги, якими йому доводилося цибати.

Запускати машину в серійне виробництво довелося в екстреному порядку – почалася війна. Хоча у ході попередніх випробувань і виявили деякі недоліки, але за фактом ГАЗ-64 був зручний як в експлуатації, так і у виробництві. Всі поверхні кузова мали згини в одній площині, що дозволяло прискорити випуск деталей і складання авто.

Однак розгорнути виробництво на повну потужність Горь-ківському заводу не вдалося – від нього вимагали найперше нарощувати виробництво легких танків і реактивних мін. Тому з 1941 по 1943 рік вдалося випустити лише 672 цих авто. Зате шасі від ГАЗ-64 стало базою для бронеавтомобіля БА-64, яких з конвеєра зійшло майже чотири тисячі.

До кінця війни ГАЗ-64 переважно використовували як артилерійський тягач.

ГАЗ-67

Військовий повнопривідний автомобіль з відкритим верхом і без дверей став свого роду відповіддю американському Willys. Серійний випуск позашляхови-ка, створеного під керівництвом провідного конструктора країни Віталія Грачова, налагодили у 1943-му. В основу машини, яка суттєво підтримала армію, лягли агрегати від ГАЗ-М1. У рух всюдихід, який не боявся ніяких перешкод на своєму шляху, приводився чотирициліндровим двигуном потужністю 54 «конячки».

Через деякий час авто зазнало доопрацювання. Так з’явилася модель ГАЗ-67Б, яка не сходила з конвеєра аж до 1953 року і навіть встигла завоювати популярність за кордоном.

За створення модернізованого всюдихода Грачова представили до Сталінської премії. Щоправда, видатний радянський інженер так її і не отримав.

ГАЗ-69

Перші дослідні зразки автомобіля мали назву «Трудівник», і вона повністю відображала його призначення. Вдосконалений і модернізований, він пішов у масовий випуск з 1953 року. Згодом виробництво перенесли на Ульяновський автозавод, де зайнялися його подальшими модифікаціями.
Базовий ГАЗ-69 призначався для перевезення восьми осіб та мав кріплення нош для транспортування пораненого.

Модифікація ГАЗ-69А називалася «командирською», була дещо меншою і призначалася для п’яти вояків. На її базі розробили малу амфібію ГАЗ-46 і протитанкову реактивну установку для пуску чотирьох керованих ракет комплексу «Джміль».

За два десятиліття встигли випустити понад 600 тисяч одиниць ГАЗ-69 і ГАЗ-69А. Автомобіль успішно експортувався у 56 країн світу.

УАЗ-469

Гідна зміна заслуженому «Трудівникові» «підросла» наприкінці 1972 року. Фахівці Ульяновського автозаводу добре постаралися, щоб створити досконалу машину, яка б підходила для всіх типів доріг і будь-яких умов експлуатації.

Новий армійський джип міг перевозити сімох і 100 кілограмів багажу, або двох і 600 кілограмів. Як тягач він був здатний тягнути причіп масою до 850 кілограмів. Потужну машину оцінили не тільки військові – спеціально для цивіль-
них споживачів створили модифікацію ГАЗ-469Б.

Головний командирський автомобіль Радянської Армії істотно модернізували у 1985-му. «Уазик» отримав нову гальмівну систему, провідні мости підвищеної надійності та оновлений двигун потужністю 80 кінських сил.

Иого висока прохідність і надійність були переконливо доведені випробувальним пробігом. Тоді три «уазики» без будь-якого додаткового обладнання, без ле-
бідок і ланцюгів проти буксування коліс досягли льодовика на горі Ельбрус, розташованого на висоті 4000 метрів. Крім того, на УАЗ-469 була здобута перемога у 1978 році на чемпіонаті з автокросу в Італії.

ЛуАЗ-969

Цей «гряземіс» міг не тільки славно повзати по бездоріжжю, а ще й плавати! Спочатку проект Луцьким автозаводом замислювався як сухопутна амфібія, здатна десантуватися з літака парашутом хоч на сушу, хоч на воду. Причому, керувати водоплавним транспортним засобом можна було навіть лежачи.

Втім на межі 60-70 років, після об’єднання підприємства з Запорізьким автозаводом, машину перестали сприймати як військову і запустили у виробництво під ви-
глядом авто підвищеної прохідності, орієнтованому на експлуатацію в сільській місцевості.

Модернізований ЛуАЗ отримав більш ефективний чотирициліндровий двигун від «Запорожця» з повітряним охолодженням і деякі інші елементи від «Москвича» та УАЗа. Тож анекдот про «сам склепав» зовсім недоречний.

ВАЗ-2121

Перший і єдиний позашляхо-вик Волзького автозаводу зобов’язаний народженням Голові Ради міністрів СРСР Олексію Косигіну. Саме він у 70-х роках наполіг на розробці повнопривідного легкового автомобіля.

До того ж «Нива» у більш сучасній інтерпретації (LADA 4 * 4) стабільно утримує лідируючі позиції у своєму сегменті на ринку. Не в останню чергу завдяки відносно невисокій ціні та високому потенціалу, за які їй можна пробачити аскетичний дизайн і огріхи збірки. З чим, власне, погодилися споживачі з-понад ста різних куточків світу.

До речі, вазівський SUV став першим радянським автомобілем, який офіційно поставлявся до Японії і змусив добряче понервувати місцевих автовиробників…

О. ЯСНІЙ