21 листопада – собор святих ангелів на чолі з Михаїлом, по-народному – Михайла

У Святому Письмі він – один із семи ангелів, що стоять перед престолом Господнім, старший воєначальник небесного воїнства, головний борець проти диявола й беззаконня серед людей, захисник віри.

За наказом Божим архістратиг Михаїл зібрав військо благочестивих ангелів і пішов війною проти духів пітьми та сатани-змія. Лиходії не втримались, були скинуті на землю. Їм не лишилося місця на небесах.

Тож на іконах він завжди у військовому обмундируванні з мечем.

Київські князі шанували Михаїла як свого патрона, малювали його на стародавніх гербах міста. Зокрема автор «Київського літопису» від 1198 року завершує свою розповідь таким зверненням: «А ти, архістратиге Михаїле, Київ прикривай, бережучи покровом крил твоїх, нині і завжди, і в будучі віки. Амінь».

Образ архангела був присутній і на головній хоругві часів Богдана Хмельницького, і на численних козацьких прапорах.

У сучасній Україні саме цього дня 2017 року відбулося перейменування колишніх десантних військ на десантно-штурмові, й бійці змінили уніформу: отримали нові берети, на яких зображені купол парашута як символ десантних підрозділів у всьому світі, крила архістратига і вогняний меч, яким він уражає ворогів роду людського.

«Небесний оборонець України», «небесний командир» українського війська – так називають цього святого.

Михайлові відводиться і роль покровителя душ померлих, котрий переносить їх зі світу живих на небо. Озброєний мечем, він охороняє ворота раю. Саме він на Страшному суді покличе трубним голосом мертвих із могил, буде зважувати душі грішників, оцінювати їх добрі та злі вчинки і молитися Господу про їх прощення.

«На Михайла працювати – може Бог покарати». Цього дня влаштовувалися великі гуляння. І чим багатолюдніші гостини, тим заможніший рік чекає на господарів.

Опікується архангел і мисливцями. 21 листопада вони запалювали свічку перед його образом. Вірили, що найкраща рушниця та, яку благословив Михайло. Приймали новачків у своє товариство, а ті щедро їх частували. Звісно, старші розповідали всілякі мисливські небилиці, прибріхували, молоді – беззастережно вірили. На посиденьки жінок не допускали, аби не зурочили полювання.

Готуючись до Різдвяних свят, на Михайла чи день опісля купували для коней барвисті стрічки та голосні дзвіночки (бажано з бронзи, щоб добре бриніли). Адже хіба можна уявити Різдво без пари уквітчаних вороних, запряжених у сани, на які всілися колядники?..

Й ще одна добра традиція: в останню перед Михайлом суботу жінки несли до церкви чотири калачі й поминали небіжчиків. Після відправи три калачі віддавали служителям храму, а один вдома ділили на всю родину.

Якщо на Дмитра вже заборонялося засилати сватів, то Михайло завершував сезон осінніх весіль. Тому й казали про незасва-таних дівчат: «Після Михайла – хоч за шкандибайла».

Вважається, що цього дня зима неодмінно має сповістити про себе, бо ж «Михайло приїздить на білому коні». Хоча б невеличка пороша 21 листопада – на врожай і здоров’я.

Тетяна МАЛИШЕНКО