Голодомор 1932-1933-х років – один з найстрашніших злочинів проти людства. Тоді в державі з одним з найрозвиненіших в Європі агропромисловим комплексом люди мільйонами гинули від голоду, спланованого за вказівкою Кремля.

Голодомор в Україні 1932-33 років був штучним голодом з метою винищення українського селянства. Виконавці відбирали в селян худобу, урожай і навіть посівний матеріал на наступний рік. Дороги у великі міста просто перекривали, а тих, хто намагався туди потрапити, – розстрілювали.

У серпні 1932 року під приводом того, що розкурку-лені селяни та «інші декласовані елементи» розкрадають колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував закон про охорону державного майна. Згідно з ним за такі порушення передбачався розстріл з конфіскацією майна, а за пом’якшуючих обставин – 10 років таборів. Засуджені не підлягали амністії. Назва «Закон про п’ять колосків» виникла від того, що винним у розкраданні державного майна вважався той, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці. За перший рік дії нового закону засудили 150 тисяч людей. До речі, закон діяв до 1947 року – чергового голодомору в Україні.

У селян, які не вкладалися в плани хлібозаготівель, конфісковували будь-яке продовольство. Воно не зараховувалося як сплата боргу і було лише каральним заходом. Таку політику називали «натуральними штрафами». На думку «вождя», вона мала змусити селян здати державі начебто приховане від неї зерно, якого насправді не було. Спершу каральні органи відбирали лише м’ясо, сало і картоплю, однак згодом вони взялися і за інші продукти, забирали навіть соління, квашенину.

Радянські газети, які залишалися друкованими органами місцевої влади, регулярно публікували списки сіл, колгоспів, підприємств чи навіть окремих осіб, що не виконували планів із заготівлі продовольства. Таку практику називали «чорні дошки» на противагу до дощок пошани. Потрапити до «чорної дошки»

• означало смертний вирок. Водночас списки формувалися представниками влади на місцях. Найбільше українців загинули у сучасних Харківській, Київській, Полтавській, Сумській, Черкаській, Дніпропетровській, Житомирській, Вінницькій, Чернігівській, Одеській областях та в Молдові, яка тоді перебувала у складі УРСР.

Близько 81 відсотка загиблих від голоду в Україні

• українці, 4,5 відсотка – росіяни, 1,4 відсотка – євреї та 1,1 відстка – поляки. Серед жертв було також багато білорусів, болгар та угорців. На думку дослідників, розподіл жертв Голодомору за національністю відповідає національному розподілу сільського населення України.

Загальна кількість жертв різниться від 4 до 8 мільйонів. Половина жертв була у віці від 6 місяців до 17 років. До речі, в таких випадках зазвичай враховують тих, хто міг народитися в цей час. У такому разі кількість жертв Голодомору в Україні досягає 12 мільйонів. Це в кілька разів більше, ніж за час Другої світової.

Першим про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малькольм Магерідж у грудні 1933 року. У трьох статтях газети «Manchester Guardian» журналіст описав свій жах від поїздок Україною та Кубанню. Магерідж засвідчив масову загибель селян, однак не називав конкретних цифр. Після його публікацій радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по голодуючих територіях.

Вперше «голодомор» як термін з’явився в працях представників української діаспори у Канаді та США в 1978 році. У СРСР історики використовували поняття «труднощі з продовольством».

Першим радянським чиновником, який використав термін «голодомор» був перший секретар ЦК КП України Володимир Щербицький. У своїй промові до 60-річчя утворення УРСР він визнав факт існування Голодомору. І лише у 1990 році ЦК Компар-
тії України дозволив публікацію книжки «Голод 1932-1933 років в Україні: очима істориків, мовою документів».

У 2006 році Верховна Рада офіційно визнала Голодомор 1932-33 років геноцидом українського народу. За законом, публічне заперечення Голодомору вважається протиправним, але покарання за такі дії не уточнюється.

Однак серед істориків та політиків немає єдиної думки щодо того, чи можна вважати Голодомор геноцидом у юридичному значенні цього слова, закріпленому в Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду і покарання за нього. При цьому автор «Конвенції про геноцид», доктор Рафаель Лемкін, який придумав цей термін, у 1953 році сказав, що «винищення української нації» – «класичний приклад геноциду».

Першою Голодомор визнала Естонія. 20 жовтня 1993 року парламент Естонії виступив із заявою, в якій засудив комуністичну політику геноциду, а також солідаризувався в пам’яті про важкі жертви геноциду 1932-1933 років.

Наразі Голодомор, як геноцид українського народу, визнають 15 країн: Естонія, Австралія, Канада, Угорщина, Ватикан, Литва, Грузія, Польща, Перу, Парагвай, Еквадор, Колумбія, Мексика, Латвія, Португалія.

Водночас Аргентина, Андорра, Бразилія, Італія, Іспанія, Чилі, Чехія, Словаччина, Мексика вшановують пам’ять по жертвах Голодомору, як акту винищення людства, вчиненого тоталітарним сталінським режимом.

У США 4 жовтня 2018 Сенат одностайним рішенням ухвалив двопартійну резолюцію, в якій Голодомор 1932-1933 років визнається геноцидом українського народу. Крім того, сталінський Голодомор щодо українців було визнано геноцидом 20 штатами США.

♦ ♦ ♦

Безпосередні організатори Голодомору емісар Сталіна в Україні Павло Постишев, секретар ЦК Компартії Станіслав Косіор і голова Раднар-кому республіки Влас Чубар пізніше були оголошені «ворогами народу» і розстріляні у 1939-му. Щоправда, за інші «гріхи»…

О. ЯСНІЙ