За часів колишнього СРСР радянську школу позиціонували як храм освіти та виховання, куди діти залюбки ходили, – адже в ній були численні друзі та нові знання. І практично ніколи навіть не заїкалися про суттєву відмінність наших шкіл і шкіл західних країн. Там, наприклад, учням можна було не вставати під час відповіді на уроці, не носити обов’язкову форму і взагалі залишатися самим собою, а не підлаштовуватися під стандарти колективу…

У порівнянні із західними навчальними закладами, у наших школах повсюдно існувало чимало всіляких «не можна», за порушення яких школярів лаяли і навіть карали. (До речі, про ці заборони не йшлося в жодних конкретних законодавчих актах, і приймалися вони на розсуд керівництва шкіл). З часом більшість отих «не дозволено» потихеньку скасовувалася.

І, що найцікавіше, освіта від цього анітрохи не програла, а тільки набула нових якостей. Не будемо забувати, що за її рівнем країна згідно з оцінкою UNESCO у 1990 році посідала третє місце у світі.

І оскільки всі ми без винятку були прихожанами того згаданого храму, давайте згадаємо, що нам забороняли в стінах рідних шкіл. Іноді це було відвертим абсурдом, іноді виглядало просто смішним. Але було хрестоматійним для кожного осередку освіти.

Це може здатися дивним і навіть безглуздим, але в наших школах тривалий час були заборонені кулькові ручки. Важко сказати, чому саме. «Офіційна» версія така: писання ними заважає формуванню красивого почерку (каліграфії) та викривляє поставу (через перенапруження м’язів). «Неофіційна» – кулькові ручки, як і жуйки з джинсами та іншим «непотребом», заборонялися як «прояв західної вседозволеності».

Тому учні й надалі здобували знання, користуючись ручками з металевими перами. До школи треба ще було носити промокашки (колись їх обов’язково вкладали у зошити на паперових фабриках), перочистку і чорниль-ницю-непроливайку. Від цього «арсеналу» руки, одяг і навіть портфелі у неохайних «гризунів граніту науки» завжди були в чорнильних фіолетових кляксах.

У радянській школі старшокласницям заборонялося фарбувати волосся. Мабуть, з
досить простої причини: такий вигляд не відповідав образу радянської школярки – піо-нерки і комсомолки (жовтенят, природно, це не стосувалося). Забороняли і пірсинг, який у сімдесяті-вісімдесяті роки в країнах Західної Європи був повальним захопленням молоді.

У нас не можна було й подумати про те, щоб продірявити вуха… хлопцям. Епізод на тему пірсингу навіть потрапив у кіно – у фільм епохи перебудови під назвою «Асса». У ньому головного героя за сережку у вусі поборники моралі навіть запроторили за грати на перевиховання.

До проколотих вух у ді-вчат-старшокласниць ставилися дещо лояльніше, але в цілому це теж особливо не віталося і навіть критикувалося. Тому винахідливі красуні, яким нестерпно хотілося носити сережки, користувалися кліпсами і легко їх позбавлялися при загрозі отримати прочухана. Заборона на пірсинг стала поступово сходити нанівець і повністю зникла тільки у 90-х.

Існувало окреме табу і на носіння довгого волосся хлопцями-старшокласника-ми. Дещо подовжені зачіски ще якось дозволялися, а ось теліпати патлами на кшталт «Бітлів» було суворо заборонено. Вважалося, що це надає парубійкам виду «нероб-хіп-пі», до яких в країні ставилися вкрай нешанобливо і навіть агресивно.

До носіїв довгого волосся у радянських школах (ВУЗах і профтехучилищах теж) засто-
совували найрізноманітніші заходи впливу. Їм «промивали мізки» на класних і комсомольських зборах, всіляко соромили і вимагали привести себе «в нормальний людський вигляд», «не виділятися» і «бути як всі». Бували й більш радикальні заходи – вечорами спеціальні «комсомольські дружини» відловлювали довговолосих хлопців і могли навіть насильно постригти їх «під Котовського».

Незважаючи на повальне захоплення радянських пані міні-спідницями у сімдесяті роки, носіння чогось подібного в школу було суворо заборонено. Частенько на вході до неї могли стояти класні керівники або завучі, які лінійкою визначали довжину вбрання школярок. Вимірювання велося від коліна до краю спідниці чи сукні, і цей показник не повинен був перевищувати певних значень – всюди різних і встановлюваних довільно.

До речі, причина, чому ж старшокласниці носили короткі спідниці та сукні, була до банального проста. І справа зовсім не в бажанні привернути увагу протилежної статі -просто за рік дівчата встигали виростати зі шкільної форми. І той варіант форми, що купувався до першого вересня, до весни ставав замалим… На захист своїх чад і гаманців дружно вставали батьки, яких зовсім не влаштовувала перспектива двічі на рік тратитися на обов’язкову шкільну форму.

Приблизно на початок вісімдесятих було заборонено ходити до школи, сьогодні важко у це повірити, в кросівках. Особливо в модних західних моделях на липучках (спробуй такі ще й дістати!). Тут знову, як у вищезгаданій історії з довгим волоссям, – кросівки у повсякденному житті (поза спортзалом) вважалися проявом поганого смаку, притаманного «покидькам хіппі та стилягам».

У Міносвіти не виключають початок шкільного навчання з 5 років
Міністерство освіти України розглядає можливість початку шкільної освіти з п’яти років. Про це заявив тимчасово виконувач обов’язків міністра освіти Сергій Шкарлет. За його словами, таке рішення прийматиметься після обговорення на педрадах і відповідно до стандартів Нової української школи. Зараз Міносвіти розглядає всі пропозиції «за» і «проти». На думку очільника МОН, потрібно напрацювати такі рішення, щоби 12-річна шкільна освіта добре працювала.

О. ЯСНІЙ