14 березня – день пам’яті преподобної мучениці Євдокії, Явдохи-плющихи

Хто ж вона?

Жила в I-II століттях, народжена у римській провінції Фінікії Ліванській. Замолоду поводилася як блудниця. Та одного разу їй явився архангел Михаїл. Покаялася, прийняла хрещення, згодом чернечий постриг. Після смерті настоятельки монастиря була обрана на її місце, строго дотримувалася обітниць, за що Господь наділив її даром чудотворення. Від сили її молитви воскресали мертві.

Під час гонінь на християнство святій відтяли голову

«Благослови, Боже, весну закликати»

За старим стилем це не тільки перший день весни, а й перший день року. Аж до XV століття на Явдохи відзначали Новий рік.

Колись цього дня ходили на річку слухати, чи не вдарить щука хвостом об лід: перше весняне сонце будить її зі сну і вона хвостом розбиває (плющить) кригу. Тому й казали Явдоха-плющиха.

14 березня вперше прокидається бабак. Визирне з нірки, свисне тричі, перевернеться на другий бік й спатиме аж до Благовіщення. А ховрашок лишень перевернеться у кубельці.

На Явдохи з вирію вертаються ластівки. Саме тому їх згадують у щедрівках на Старий новий рік. Пам’ятаєте: «Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка».

Як ластівка пролітала побіля хати, то за нею кидали грудочками землі, примовляючи: «На тобі, ластівко, на гніздо, а людям на добро!» – щоб скорше наставала весна.

Цих пернатих шанували як божих охоронців осель. Віднаджували дітей зазирати у ластівчине гніздо, інакше ластовинням вкриється личко нечемнюха.

Починаючи з Явдохи, зустрічали весну: до схід сонця йшли на горби, ставали на воротях або вилазили на дерева і заклика-
ли її. Декотрі заклинання збереглися донині: Прийди, весно, прийди, Прийди, прийди, красна, Принеси нам збіжжя, Принеси нам квіточок.

14 березня жінки замовляють молебень перед образом Євдокії, просять зцілення від хвороб, лихоманки та моляться за безнадійних хворих. Дівчата заклинають своїх суперниць: «Щоб на дорозі не стояли та добрим словом поминали».

Селянинові надія

На Явдоху заносили до хати талу воду, вмивали дітей і самі вмивалися; кропили стіни – щоб дихали. Давали цю воду курям, щоб неслися, коровам – щоб доїлися.

А ще, як умитися цього дня молоком, то буде личко біле й гарне.

Святили в церкві зерна пшениці, аби першою її посіяти. Саме від Явдо-хи усе частіше йшли на поле, пильнували, як сохне земля та почувається озимина. Дослухалися, чи не заспіває вівсянка своєї одвічної пісні «Діду, діду, сій ячмінь».

Іноді цього дня справді сіяли ячмінь, хоч земля ще волога. Але ж кажуть: «Кинь насіння у грязь — будеш князь». Тому: «Прийшли Євдокії — дядькові затії: плуга чинити, борону точити».

На Явдохи зрізують сухе гілля: щоб краще родив сад і нечиста сила на деревах не селилася. Сіють розсаду капусти, сподіваючись, що вже не боятиметься морозів. Також дістають з погреба насіннєву картоплю, аби проростала.

А ще по вітрах, що дмуть на Явдоху, прогнозують літо: теплий вітер — на мокре, з півночі — на холодне.