Коли саме починаються вибори? Чи розглядає ОПЗЖ місцеві перегони як війну компроматів?
В який моментлюди визначаються? На ці та інші питання відповів керівник «ОПОЗИЦІЙНОЇ ПЛАТФОРМИ – ЗА ЖИТТЯ» в Дніпропетровській області Геннадій Гуфман.

– Знову на носі вибори… Ви вже визначили для себе пріоритети кампанії?

– На відміну від більшості виборців, які чують про партії під час виборів і роблять вибір у день голосування, я свій зробив давно. Не можу назвати себе політиком у класичному розумінні, скоріше – громадським діячем, який очолює нашу обласну організацію партії «ОПОЗИЦІЙНА ПЛАТФОРМА – ЗА ЖИТТЯ». Я тут, тому що мої погляди повністю збігаються з програмою та ідеями цієї політичної сили.

Вибори для нашої команди – процес, у якого немає початку і кінця. Через декілька місяців після минулорічної парламентської кампанії у соціальних мережах стали писати – мовляв, ОПЗЖ щось знає про дострокові вибори до місцевих рад, тому в Дніпрі вже встановлені намети. А ми їх просто не прибирали з літа, вирішили не припиняти спілкування з нашими при-хильниками-земляками.

Зараз, ближче до початку офіційної кампанії, я дуже хочу, щоб щоденний вибір збігся з тим, який люди роблять в день голосування. Адже вибирати потрібно усвідомлено, а не під впливом миттєвих симпатій.

Поки на слуху лише вже існуючі партії, проекти, діячі. Але ще трохи і почнуть масово з’являтися яскраві передвиборчі проекти, що створюють ілюзію чогось нового. Як гриби після дощу полізуть!

Раніше ми жили від нового року до нового року. Тепер – від виборів до виборів. Україна поступово перетворюється на світ політиків. Але місто, область, країна повинні бути не для політиків, а для громадян. Люди мають обрати того, хто з ними поруч завжди, а не кілька передвиборних місяців.

– Чорний піар в конкурентній боротьбі, агітація проти – як Ви ставитеся до таких методів контрактації?

– Якщо говорити про нас, то ніхто не скаже, що ми витрачаємо свій час, кошти і життєві сили на виробництво інформаційних помиїв. Нехай це ускладнює шлях до мети, я все одно пишаюся цим.

Політики мають мірятися не кількістю телеграм-каналів або взаємних образ, а тією користю, яку вони приносять тим, за кого борються.

Так, роблячи добро, ми хочемо, щоб нас правильно оцінювали. Довгий час в своїх проектах ми приховували свою причетність. Але це все одно, що, вивчивши домашнє завдання в школі, соромитися відповісти на запитання вчителя. Немає
нічого поганого в тому, що, прийшовши на урок, ти продемонструєш свої знання заради гарної оцінки.

Добро, яке ми робимо кожен день – це наша відповідь на запитання вчителя. Так, ми чекаємо своєї оцінки. Нас оцінює виборець. І ми весь час хочемо отримувати високі бали. Не разово, а завжди.

– Ви сказали, що більше громадський діяч, аніж політик…

– Коли ми говоримо про програму «Соціальна реконструкція», йдеться не про відремонтовані метри, встановлені вікна-лавочки. Це кількість зустрічей, контактів, які переросли в теплі стосунки між людьми. Ми в одній спільній справі збирали людей різних політичних поглядів і робили їх своїми однодумцями. Це хочеться нести ширше, вже в політику.

– Це про референдуми?

– Чудовий приклад. Візьмімо те ж відновлення права на референдум, як простий і доступний інструмент народовладдя. Багато «патріотів» жахаються цього слова.

Це через погану поінформованість. Європа, куди ми хочемо потрапити, користується таким інструментом. Та й в США, наскільки знаю, проведено понад дві тисячі регіональних референдумів. Хтось стане сміятися, але ось жителі штату Айова шляхом референдуму вирішили припинити полювання на ведмедів з собаками. І в цьому немає нічого поганого.

Перед минулими виборами нам розповідали про те, що українців чекає справжнє народовладдя. Але народ – не в парламенті, обіцяли – так дайте можливість! Чому зараз праворадикальні сили можуть виходити і підміняти собою державу, використовуючи право на силу, заборону чого-небудь? А ось ті, хто насправді є народом, позбавлені можливості приймати рішення?!

Я нікого не закликаю виходити на вулиці. Але ми повинні вміти разом, шляхом референдуму, без конфронтації та уподібнення радикалам, не полінуватися і свою волю висловити. Цивілізованим шляхом. Щоб показати, що розсудливих більше.

– Я правильно розумію – в дитинстві Вас вчили, що на силу треба відповідати словами?

– Ми всі дивилися фільми, де добро часто було змушене відповідати злу силою. Але стаючи старше, розумієш – будь-яка битва між добром і злом, де добру вдалося перемогти без кровопролиття, виглядає правильніше…

Записала Кіра ЛИТВИНЕНКО