У 1961 році на вітчизняні екрани вийшла короткометражка «Пес Барбос і незвичайний крос», де дебютували герої Юрія Нікуліна, Георгія Віцина та Євгена Моргунова. Найвідоміша трійця радянського кіно «перекочує» потім і в інші популярні комедії Леоніда Гайдая – «Самогонники», «Операція «И» та інші пригоди Шурика», «Кавказька полонянка». А вперше Бувалого та його компанію волоцюг об’єднав Барбос. Звідки ж узявся цей собацюра?

«Це ж чудовий сценарій…»

У титрах стрічки читаємо: «За фейлетоном Степана Олійника». Дивно, адже фільм «німий», там лише красномовні звуки та чудова музика Микити Богословського. До чого ж тоді фейлетон? Це ще одна цікава історія.

Друзі Гайдая переповідали її по-різному, але, думається, можна повірити його дружині Ніні Гребешковій, яка згадувала:

– Після негараздів із фільмом «Тричі во-скреслий» Льоню охопила депресія. Ми вирішили розвіятися і підлікуватися в Глазково під Іркутськом, де жили його батьки. Їхали поїздом, і ось на одній станції Льоня купив газету «Правда», почав її перегортати і раптом аж підскочив: «О, дивись, це ж чудовий сценарій для короткометражки!..» Виявляється, на очі йому потрапив фейлетон українського гумориста Степана Олійника про пса Барбоса і трійцю браконьєрів.

До речі, написаний фейлетон за реальними фактами, які Степанові Івановичу в листі повідав один із земляків. Щоправда, в автора він називався «Пес Барбос і повчальний крос». Олійникових браконьєрів – двох Микол і Гаврила – Гайдай теж змінив на відповідних типажів, придумав їм прізвиська – Боягуз, Бовдур і Бувалий.

«А Козловський з’їхав з глузду…»

Тоді ж Гайдай написав режисерський сценарій. А повернувшись до Москви, пішов до директора «Мосфільму» Івана Пир’єва: «Здається, можна зробити смішний фільм». «Та що ж тут смішного – біжить один, біжить другий, біжить собака… – відповів Пир’єв. – Гаразд, на тобі 30 тисяч з кошторису іншого фільму…»

Бувалим сам Гайдай бачив Михайла Жарова, але Пир’єв порадив йому Моргунова. Боягузом Гайдай запропонував стати Георгію Віцину, якого знімав у фільмі «Жених з того світу». А Бовдура мав грати Сергій Фі-ліппов. Однак той був на гастролях, і Віцин порекомендував «чудового клоуна з цирку на Цвітному бульварі». Це був Юрій Нікулін, побачивши якого, Гайдай вигукнув: «Так це ж і є Бовдур! Треба тільки вії довші приклеїти, а ви кліпайте очима… Пика буце ще дурнішою».

Зйомки проходили у підмосковних Сні-гирях, поблизу дачі нашого земляка – знаменитого співака Івана Козловського. Якось уже загримований для чергової сцени – з вимазаним сажею обличчям і в обгорілому одязі – Віцин, який любив наспівувати щось класичне, стояв під берізкою і мугикав арію Ленського: «Куда, куда вьі удалились…». Присутні місцеві зіваки звернули увагу на дивного чоловіка: «А це хто?» – Це Іван Семенович Козловський! – пожартував Моргунов. – У нього сьогодні дача згоріла, ось він того…

І покрутивши пальцем біля скроні, додав: – Зараз машина з Москви приїде, заберуть…

Переляканих любителів витрішки купувати тільки й бачили!

Брех і Брейштер

Як у фільмі героям, так і самій знімальній групі найбільше дошкуляв пес. Звали його Брех, а господарем був дресирувальник Ігор Брейштер. Він дуже любив свого «двіртер’єра», страшенно за нього переживав. Сам собака був напрочуд розумний, однак собі на умі: то з кадру вибіжить, то за котом поженеться…

Найбільше мороки, згадував Моргунов, мали під час зйомок сцени погоні. Через «за-морочки» Барбоса-Бреха її кілька разів доводилося повторювати, а біг для Моргунова -не найбільша втіха. Хай там як, але Брех був улюбленцем знімальної групи, а після виходу фільму на екрани став і найзнаменитішим собакою Радянського Союзу.

Навіть японці сміялися!

Під час святкування 50-річчя Гайдая директор «Мосфільму» зачитав телеграму Міністерства закордонних справ СРСР з подякою «за сприяння в укладенні важливої угоди з Японією».

З’ясувалося, що якось до Москви прибула японська делегація, однак переговори йшли туго. Дипломати не могли «розтормошити» впертих японців. «Ну, хоч «Пса Барбоса…» їм показуй!» – вдарив об поли руками відповідальний товариш. «А ти покажи!» – підхопив «ще відповідальніший».

Японці так реготали, що потім усі папери попідписували!

«Не було б Олійника – не було б нашої трійці!»

…Кажуть, усе в житті не випадкове. Певне, був знак долі в тому, що у скрутний для себе час Гайдай побачив фейлетон саме українця Степана Олійника. Хто ж іще міг так зрозуміти його гумор, як не Гайдай, який і сам мав українську душу та українське коріння. Адже батько режисера родом з Полтавщини. Через бунтарський характер Гайдай-старший і опинився далеко від рідної України. Але козацький дух і гумор передалися й Гайдає-ві-молодшому.

Якось Євген Моргунов щиро зізнався: «Не було б Степана Олійника – не було б і нашої трійці! Як не було б «Самогонників», «Кавказької полонянки», «Операції «И»…

Так, до речі, вважав і сам Гайдай, який потоваришував з Олійником і любив читати його твори в оригіналі, колоритною українською.

Пес Барбос і повчальний крос

Степан ОЛІЙНИК

До озер, через луги,
Там, де верб зелені шати,
Йшли природи вороги
-Браконьєри-торбохвати.

Поспішали мимо плес
За Гаврилом-здоровилом.
Збоку біг цибатий пес,
Дресирований Гаврилом…

Що не крок – тріщить лоза.
Йдуть, нема на них холери!
Ось і озеро-краса.

Дістає Гаврило тол І дружкам говорить строго:
– Киньте к бісу цигарки І замріть у цій хвилині,
Бо як бахне – на шматки
Рознесе вас по долині.

Прикріпив Гаврило Щур
Тол на палку-закидалку,
Підпалив бікфордів шнур
І жбурнув на воду палку.

Ліг на землю на живіт
І простяг тремтячі руки.
П’ять хвилин – і гримне світ!
І спливуть соми і щуки!

Але світ не без чудес
(Не забуть їм ту рибалку!):
Як уздрів служака-пес,
Що хазяїн кинув палку, —

Гавкнув хрипло – і туди:
Діставати, як привчили!
Палку – в зуби… і з води
Пре до берега щосили!

Пре на них… А шнур горить!.
Торбохватам не до рибки:
Щур «ой боже!» верещить,
В двох Микол волосся дибки!

Двоє в майках і трусах,
Щур Гаврило в тілогрійці —
Чешуть так, що глянуть страх!
Хоч записуй в олімпійці!

Шнур згоря! Сильніше «крос»!
Озирнуться торбохвати
-З вибухівкою Барбос
Наступа уже на п’яти!

Марафонську боротьбу
Тим скінчили браконьєри,
Що залізли на вербу
І притихли, мов тетері.

Під вербою став і пес.
Кинув тол ймахнув ганяти…
Мить… і дим аж до небес!
Бахнув тол гучніш гармати!

Бахнув так, що їх труси
Над вербою закружляли,
Що суконні картузи
З неба й досі ще не впали.

Бахнув так у всі боки,
Що тікали з лугу коні,
Що здригнулися шибки
У міліції в районі,

Що хрестились на траві
Два Миколи і Гаврило.
Хтось питав їх:
Ви живі? -Ті не чули. Поглушило!

Сполошилося село,
Збіглись діти до левади,
Лиш нікого не було
Ні з району, ні з сільради.

Там воюють на словах,
Шлють з міліції папери…
А в озерах і річках
Нищать рибу браконьєри!

Популярність Боягуза, Бовдура і Бувалого набула світових масштабів – настільки яскравих і чарівних негативних персонажів на екранах ще не було! Фільм закупили близько 100 країн світу. Він брав участь у міжнародних фестивалях – отримав диплом кінофестивалю в Сан-Франциско і особливий приз від Лондонської кінематографічної спільноти, а також номінувався на «Золоту пальмову гілку» Канського кінофестивалю як кращий короткометражний фільм.

О. ЯСНІЙ