КІНО «від вождів»

1 год ago anelya Комментарии к записи КІНО «від вождів» отключены

Як відомо, «вождь світового пролетаріату» прозорливо визначив місце кінематографа у новій радянській реальності. Його крилата фраза «З усіх мистецтв для нас найважливішим є кіно» і дала зелене світло «кіношникам» молодої держави. І треба сказати, навіть у самому зачатті кінематограф не зганьбив ідею пролетарського мистецтва.

Численні радянські керманичі особисто і прискіпливо стежили за кіноіндустрі-сю країни з перших її кроків, втілюючи в життя ленінську тезу про «найважливіше мистецтво». Особливо відповідально до цієї справи ставився Сталін. Він особисто опікувався кінематографом і часто втручався в процес створення фільмів. Усі без винятку вітчизняні фільми, згідно з «генеральною лінією», були зобов’язані виховувати радянську людину. Хоча сам був не без гріха — любив «безідейного» Чарлі Чапліна та штатівські бойовики.

Екранні ткалі, колгоспниці, домробітниці — всі знаходили себе в соціалістичному суспільстві, всі рухалися вперед до світлого майбутнього. Наприклад, образи Любові Орлової та Марини Ладиніної — справжні героїні, талановиті, політично «підковані» та активні на роботі й в побуті. У реальному житті ці актриси — дружини найіменитіших режисерів — були дуже далекі від народу, однак користувалися особистою симпатією «во^дя» і його заступництвом. Дарунки з панського плеча для них були щедрими: ордена, премії, елітні квартири.

Пристосуванці добре знали слабкості «вождя всіх народів» і активно грали на них. Геть забутий сьогодні режисер Михайло Чіауре-лі якось повчав «невдаху» Олександра Довженка після заборони та нищівної критики картини «Земля»: «Ти вождю пожалів десять метрів плівочки. Ти жодного епізоду в картинах йому не зробив. І що твій талант? Тьху, ось що твій талант… Він нічого не означає, якщо ти не вмієш працювати… Ти працюй, як я. Думай, що хочеш, а коли робиш фільм, розкидай по ньому те, що люблять: тут серпочок, тут молоточок, там зірочка».

Чи варто сьогодні засуджувати кіномитців тієї епохи? Масові репресії не пощадили і діячів кінематографа

— постраждали понад сто із них. Кінознавці підрахували:
загальний термін «відсидки» радянських «кіношників» у ГУЛАГу склав понад 2000 років!

Голову Союзкіно Бориса Шумяцького розстріляли у 1938-му. Знаменитий кінодраматург Олексій Ка-плер опинився в таборах за «роман» із дочкою Сталіна Світланою. Відома актриса Тетяна Окуневська — за зв’язок із іноземцем. Георгія Жженова репресували за недовге дорожнє знайомство з американським дипломатом. Прямо на знімальному майданчику були заарештовані оператор Данило Демуць-кий, сценарист Микола Ерд-ман, актор Дмитро Консов-ський…

Брежнєвські часи, охрещені епохою застою, звичайно, не були настільки кровожерливі. З неугодними кінематографістами боролися іншим способом — забуттям і відлученням від професії. Не бракувало й особистих образ або недоброзичливого погляду чиновника з держкіно, резолюції члена приймальної комісії про невідповідність картини ідеологічним вимогам — і фільм на десятки років вирушав, як тоді говорили, «на полицю». У гіршому випадку — знищувався назавжди.

Цікаво, що справжнім рятівником талановитих фільмів був не хто інший, як сам Леонід Брежнєв. Він був справжнім шанувальником кіно і частенько переглядав картини ще до їх виходу на екран. У заміській резиденції Завидово збудували для цього чудовий кінозал.

Напевно, не всі чули, що саме «шановний Леонід Ілліч» врятував «Біле сонце пустелі». Але як кінокартина з фільмосховища потрапила на закритий показ? Уся справа в тому, що Брежнєв не менше Сталіна любив американські вестерни. У 1969 році, напередодні революційної річниці, штатівські кіноновинки запізнювалися. І оточення рішилося на авантюру: «випадково згадали» про стрічку Володимира Мотиля «Біле сонце пустелі». Ілліч прийшов у повний захват від фільму. Він особисто зателефонував голові Держ-
комітету з питань кінематографії: «Гарне кіно знімаєш! Втерли носа американцям, молодці. А чому фільм не в прокаті? Його повинні побачити радянські люди».

Іншому бестселеру — бойовику «Пірати XX століття» теж світила доля припадати пилом на полиці. І все через… епізоди з карате! Цей вид спорту був «не нашим», хоча негласно культивувався серед еліти в підвалах. «Завернули» картину навіть не чиновники держкіно, а керівництво комсомолу. Але знову генсек був у захопленні від «нашої відповіді Голлівуду». «Пірати XX століття» стали справжньою подією

— черги за квитками шикувалися мало не в кілометр.

Сумною була й доля одного з кращих фільмів про долю фронтовиків «Білоруський вокзал». Цензорам здалося, що представники міліції виглядають у картині не досить пристойно. Але Леонід Ілліч, сам фронтовик, розплакався під час перегляду: пісня Окуджави про десантний батальйон не могла залишити його байдужим. У результаті фільм переглянули мільйони.

Під різними ідеологічними приводами «завертали» «Кавказьку полонянку», «Джентльменів удачі», «Діамантову руку». Комусь вони здавалися несмішни-ми, іншим — і зовсім аморальними. Саме такий ярлик, наприклад, приліпили до однієї з пісень Олександра Зацепіна в «Кавказькій полонянці» — «Якби я був султан…». І ці комедії, що стали класикою, теж врятував Брежнєв. Як завжди допомагав щасливий випадок: всі вони просто вчасно опинялися у нього в кінозалі і змушували генерального сміятися до сліз!

* * *

Ось такий непростий шлях «через терни до зірок» пройшли чимало кінематографістів Союзу та їх шедеври. І що гріха таїти, доля радянського кіно, як бачимо, багато в чому залежала від прихильності перших осіб

— їх смаків, уподобань і, що найголовніше, особистого ідеологічного стрижня…

О. ЯСНІЙ

Поделиться: