БАБЕТТА ТА «ВИБУХ НА МАКАРОННІЙ ФАБРИЦІ»

4 месяца ago anelya Комментарии к записи БАБЕТТА ТА «ВИБУХ НА МАКАРОННІЙ ФАБРИЦІ» отключены

«Салони краси» за часів СРСР (у просторіччі їх називали перукарнями) й досі асоціюються у нас із рядами сушуарів, під якими модниці гортають журнали. А ще з неквапливими чаклунами у білосніжних халатах. До речі, перукарні були ще й місцем знайомств та обміну плітками,таким собі «бездротовим Інтернетом».

Салонів, як таких, тоді не існувало взагалі. Лише звичайнісінькі перукарні, причому не кожна з них навіть мала власну назву. Для жінок, як і тепер, найважливішим було знайти свого майстра, до якого потім ходили роками та ще й водили всю родину.

За бажанням, аби не відстати від моди й мати зачіску не гіршу, ніж у найкращої подруги чи куми, тут можна було за допомогою хімічної завивки влаштувати на голові «вибух на макаронній фабриці», збити бабетту або завити кучері «як у Орлової». А ще, якщо пощастить, зробити манікюр чи педикюр. Або хоча б просто освіжитися дефіцитним парфумом – «Таємницею рижанки», «Тет-а тет», «Конвалією сріблястою», «Може бути» чи «Червоною Москвою»… Модниць зовсім не бентежило, що краса трималася всього кілька днів, після чого доводилося знову займати чергу до салону…

У міських закладах майстри ділилися на чоловічих і жіночих. «Універсали» здебільшого працювали на периферії, в перукарнях при вокзалах, лазнях та інших місцях громадського користування.

Найвідомішою в обласному центрі стала перукарня на розі колишнього проспекту Карла Маркса з вулицею Сєрова. Коли саме її відкрили, навіть дніпрянки поважного віку вже не можуть сьогодні й пригадати. Однак добре пам’ятають, що та швидко стала популярною серед містян, ба навіть по навколишніх селах. На охочих постригтися, «намостити» укладку або ще якийсь витвір із волосся чекав величезний зал з панорамними вікнами, небаченим раніше сучасним обладнанням, інструментами. Та майстри, що перемагали у різних професіональних конкурсах.

Проте далеко не всі мали можливість зробити модну зачіску і стрижку саме тут: черга тягнулася на кілька тижнів наперед, бо на всіх бажаючих місць не вистачало фізично. Ось чому без дружби з перукарем не обходилося.

Не секрет, що актриси, співачки та партійно-чиновницькі дружини мали особливі привілеї. Незважаючи на елітарність, перукарня була такою ж демократичною у плані цін, як і решта інших: прейскурант затверджувався на державному рівні. А кількість бажаючих відвідати чоловічий зал росла й тому, що в місті ходила легенда, ніби перукарки в ньому працюють у напівпрозорих капронових халатах, одягнених на голе тіло.

Скільки ж коштували перукарські послуги у ті часи? Наприклад, модна жіноча стрижка «Сессон» (від імені знаменитого стиліста і перукаря Бачива Сессуна, який здійснив справжню революцію у світі моди 50-х) коштувала в середньому 1,6 карбованця, завивка на бігуді – 80 копійок. Повний комплекс послуг, з хімічною завивкою та стрижкою, обходився модниці в цілу «п’ятірку».
Хоча в жіночих залах і творилося диво, але не всі його секрети хотілося розкривати чоловікам. Адже професійні засоби, які закуповувалися централізовано, швидко закінчувалися, і майстрам доводилося вдаватися до народних прийомів.

Наприклад, вони могли мити волосся пивом і ним же змочувати кучері перед тим, як накрутити їх на бігуді для кращої фіксації. Як усе це «пахло», можна тільки здогадуватися. Отож який любитель «пінного напою» за 22 копійки схвалив би таке марнотратство – особливо, коли пиво у спеку ставало дефіцитом? Ще один «винахід»: якщо закінчувався лак для волосся, у хід йшла вода з цукром, і вона відмінно справлялася з фіксацією начосів.

«Відмінно» – це оцінка в умовах, коли немає нічого кращого, і решти іншого теж немає. Звичайно ж, уся ця «творчість» зникала при найменшому дощі, якщо парасолька раптом залишалася вдома.

Звідки ж в країні бралася мода на зачіски і стрижки при наміцно опущеній «залізній завісі»?

Свого часу дуже модними вважалися стрижка, як у французької співачки Мірей Матьє, або укладені кучері, як у актриси Любові Орлової. Подейкують, що саме вона стала однією з перших радянських жінок, хто наважився на пластичну операцію. (Пересічні співвітчизниці про пластичну хірургію ще довго нічого не знали), їм залишалося лише з подивом спостерігати, як Орлова молодіє щороку. І намагатися повторити цей ефект за допомогою свіжих огірків на очі та сметани на щоки.

Після виходу на екрани у 1956 році французького фільму «Чаклунка» за мотивами повісті Купріна «Олеся» в моду увійшли прямі пасма. Трьома роками пізніше відбулася прем’єра картини «Бабетта йде на війну» з молодою Бріжит Бардо у головній ролі. Образ актриси настільки надихнув радянських глядачок, що вони кинулися до перукарень робити собі зачіску, як у неї.

Чим більше було об’єму, тим крутішою вважалася «бабетта», тому в зачіски підкладали вичесане волосся, капронові панчохи і навіть. банки. У 60-х і 70-х усе жіноцтво країни ходило з начосами: і дорослі, і юні леді. Проти останніх повставала школа, де ще на порозі учениць перевіряли на предмет наявності «викрутасів». Модницям записували зауваження в щоденник, навіть вертали їх додому.

Сьогодні жінки з такою ж упертістю, як їхні прабабусі з бабусями, прагнуть краси і нею намагаються рятувати світ. Жінкам природно хочеться перетворення з Попелюшки на принцесу. І нам, чоловікам, ніколи не варто про це забувати.

О. ЯСНІЙ

Поделиться: