31 жовтня – апостола та євангеліста Луки, автора третього Євангелія. По-народному – осіннього Луки (є ще й весняний – 5 травня).

Перший іконописець

Народився в Антіохії Сирійській у родині заможного язичника. Був освічений: вивчав філософію, право, медицину, живопис. Саме він намалював перші ікони Спасителя та Богоматері. Побачивши їх, Пречиста Діва промовила: «Благодать народженому від Мене і Моя милість з цими образами нехай буде». Також євангеліст зобразив святих апостолів Петра і Павла.

Якось у Єрусалимі почув проповідь Ісуса Христа й увірував у Господа, став Його послідовником і був зачислений до лику сімдесяти апостолів.

Луку глибоко приголомшила страта Ісуса Христа. Та допоміг «оговтатися» сам Господь, який явився йому. Переконавшись у тому, що Ісус воскрес, до кінця своїх днів служив Йому. За сповідування Христової віри й активну місійну діяльність зазнав мученицької смерті у віці 84 років: був розіп’ятий на оливковому дереві у місті Ахаї.

Вшановують святого від IV століття.

Як мине Луки, то стоять порожні луки

Цей день – орієнтир кінця робіт, пов’язаних із зерновими. Вінець хліборобського року наставав не тоді, як хліб скошено, а як його звезено до обійсть та обмолочено: «Не хвались нажавши, а хвались намолотивши». Або ж: «Прийшов осінній Лука -з’явилися хліб і мука».

У свято ледь не в кожній хаті пекли смачні паляниці з борошна нового врожаю. І хоча хліб можна купити у крамниці, та цього дня, вважали, на столі мав бути свій – як подяка святому.
Після Луки, хто не встиг влітку, звозили сіно з далеких відстаней до стіжків (сінників) на подвір’ї, складали його на горище: «На Луки везуть сіно з луки». Земля вночі, а то й вдень, уже промерзає. Не важко їхати по ній колесом, кінь копитами не грузне у болоті…

До роботи долучалися всі: і чоловіки, і жінки, і навіть діти. При цьому чи не кожна господиня вдавалася до магічних дій – брала жмут соломи чи сіна і міцно перев’язувала його мотузкою або перевеслом, примовляючи: «Аби міцно кохав, аби сім’ї тримався, аби родини ніколи не цурався…». Це — про чоловіків, особливо тих, які люблять скочити в гречку. Такий ритуал начебто мав поліпшити стосунки чоловіка з жінкою, якщо намітився розлад, і міцно та надійно «прив’язати» другу половину до себе, навіть, якщо чоловік ніколи не зраджував свою дружину та й гадки на таке не мав. Цей жмут пильнували-стерегли неабияк, він у жодному разі не мав потрапити до рук чужої людини, а надто жінки, яка знається на перелюбі.

Кажуть, що Лука «будить мертву рідню», тому з цього дня розпочинаються поминальні суботи. У церквах замовляють панахиди, а вдома справляють поминальні обіди. «Вшануєш Луку – і він шануватиме померлих на тому світі».

31 жовтня не можна лихословити та сваритися, не годилося також позичати або давати будь-які господарські речі сусідам, хіба що якійсь убогій людині чи дитині: «Бог простить і віддячить».

Як знайти в лісі цієї пори запізнілі опеньки, інші гриби, то зими ще довго чекати: «Пізній гриб – пізній сніг».

Тетяна МАЛИШЕНКО