Півстоліття тому, у середині жовтня 1970 року, 19-річна бортпровідниця, колишня шкільна піонервожата Надія Курченко спробувала запобігти теракту на борту літака Батумі -Сухумі – Краснодар. Подвиг коштував їй життя. Це було перше захоплення пасажирського літака в історії СРСР. Вся країна була вражена трагедією.

На початку жовтня 70-го року в Сухумському авіаза-гоні обговорювали новину: Надійка виходить заміж! Веселу доброзичливу дівчину тут усі любили. В аеропорт вона прийшла працювати у вісімнадцять років. Спочатку – до бухгалтерії, потім на АН-24 бортпровідницею. Дівчина швидко освоїла технічні тонкощі професії, вміла ладити навіть із найбільш неспокійними та вередливими пасажирами. Одного разу за стійкість і витримку під час аварійної посадки її преміювали іменним годинником.

Надія Курченко брала активну участь у громадському житті авіазагону, невимушено трималася на сцені, декламувала вірші, була відповідальною за діяльність спортивного сектора.

Коли дівчина поїхала працювати в Сухумі, її наречений, однокласник Володя Борисенко, здобував освіту та планував їх майбутнє сімейне життя. І освідчився незадовго до трагедії…

Рейс 244 від Батумі до Краснодара з посадкою в Сухумі вважався нетривалим і нескладним. На борт АН-24 піднялися 46 пасажирів. Останніми зайшли чоловік середніх років із 15-річним сином – Пранас і Альгірдас Бразінскаси. Обидва в сірих плащах. Вони пройшли до передньої частини салону.

Через п’ять хвилин після зльоту на висоті 800 метрів Пранас-старший викликав стюардесу і віддав конверт, зажадавши передати його командиру екіпажу. Всередині був аркуш із надрукованими на машинці вимогами про зміну маршруту.

Курченко, прочитавши повідомлення, вимоги терористів виконувати не поспішала. Тоді Пранас зіскочив з крісла і побіг вперед. Його син утримував пасажирів, погрожуючи підірвати літак.

Надія, перегороджуючи шлях до кабіни пілотів, встигла крикнути: «Напад! Вони озброєні!» Ці слова стали для неї останніми.

Вбивши стюардесу, бандити увірвалися до кабіни і зажадали летіти до Туреччини. Командир Георгій Чах-
ракія відмовив, тоді в нього поцілили. Стріляли і в бік пасажирів, щоб утримати їх на місці. Всього в обшивці літака потім нарахували 24 кульові пробоїни.

Під загрозою вибуху літака пораненим пілотам довелося попрямувати до аеропорту Трабзон. Турецька влада допомогла потерпілим, а наступного дня всіх пасажирів і тіло Наді Курченко вивезли в Радянський Союз. Посмертно дівчину нагородили орденом Червоного Прапора.

Поховали Надію у Сухумі – у формі стюардеси і з комсомольським значком. Разом з родиною дівчини сумували вся країна і весь світ. На адресу матері Надії та «Аерофлоту» йшли мішки вдячних листів і телеграм…

Іменем сміливої дівчини були названі музеї, школи,
піонерські дружини, вулиці. У художньому фільмі «Абітурієнтка» (кіностудія імені Довженка, 1973 рік), знятому на основі реальних подій із викраденням літака, головною героїнею є стюардеса Галя Гриценко, прототипом якої стала Курченко. А музиканти популярного вокально-інструментального ансамблю «Цветьі» Стаса Наміна на всіх концертах присвячували їй пісню «Зірочка моя ясна».

Через місяць після трагедії оприлюднили імена терористів. Колишній завмаг з Вільнюса, який відсидів у в’язниці за розтрату, Пранас Бразінскас ненавидів радянську владу і вирішив тікати за кордон. Вилітаючи в Батумі, литовець взяв з собою сина, зброю і заощадження – 6 тисяч доларів. Після викрадення літака просив у турецької
влади політичного притулку. Пранаса засудили до восьми років ув’язнення, Альгірдаса до двох. Далі вони емігрували до США.

Змінила трагедія і ставлення влади до системи безпеки на повітряних суднах. Продавати квитки почали за паспортами, в аеропортах ввели вибірковий огляд багажу пасажирів. На літаках посилили двері кабін екіпажів.

З 1971 року всі рейси пасажирських лайнерів, які проходили поблизу рубежів Союзу, стали супроводжувати співробітники міліції в штатському. Вони були зобов’язані за будь-яку ціну не допустити захоплення літака та угону його за кордон. А в 1972-му СРСР ратифікував Гаазьку конвенцію про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден.

О. ЯСНІЙ