«А НА ЛЕВОЙ ГРУДИ -ПРОФИЛЬ СТАЛИНА…», або Як розвінчували вождя

1 месяц ago Zorya Комментарии к записи «А НА ЛЕВОЙ ГРУДИ -ПРОФИЛЬ СТАЛИНА…», або Як розвінчували вождя отключены

65 років тому секретна доповідь допомогла Хрущову остаточно перемогти в боротьбі за владу.
Після смерті Сталіна у березні 1953 року його соратники заметушилися не на жарт: багато хто захотів стати наступником. Найбільш небезпечного претендента – Лаврентія Берію – вдалося усунути. Наступний раунд у боротьбі за владу проходив між першим секретарем ЦК КПРС Микитою Хрущовим і головою Ради Міністрів Георгієм Маленковим. Але у Хрущова була припасена «секретна зброя»…

Жити, як при Сталіні, тремтіти в очікуванні можливого арешту вже ніхто не хотів. У такій обстановці країна й підійшла до чергового, XX з’їзду КПРС.

Форум відкрився 14 лютого 1956 року. Делегати, які прибули в Москву, й гадки не мали, що в останній день його роботи глава партії виголосить доповідь «Про культ особи і його наслідки».

Та й сам Хрущов ще не здогадувався, що почне він свою промову в одній країні, а закінчить по суті вже в іншій. Готували матеріали з’їзду заздалегідь. На засіданні Президії ЦК створили комісію, яка зайнялася питаннями реабілітації, оцінювала масштаби репресій.

Через місяць 70-сторінко-вий звіт ліг на стіл Хрущова. Картина вимальовувалася моторошна. Тільки за 19371938 роки за звинуваченнями в «антирадянській діяльності» було репресовано понад 1,5 мільйона радянських і партійних керівників, з них 680 тисяч – розстріляно. Із 139 членів і кандидатів у члени ЦК КПРС розстріляли 98 осіб. З 1966 делегатів XVII з’їзду репресували 1108, розстріляли 848. Склад керівних працівників республік, країв і областей за той період змінювався по 2-3 рази… Хтось мусив за це відповісти. Тому документ і був присвячений осуду культу особи, масового терору і злочинів з другої половини 1930-х років до початку 1956 року, а також реабілітації партійних і військових діячів, репресованих у той час.

9 лютого звіт заслухали на засіданні Президії ЦК. Її члени В’ячеслав Молотов, Клим Ворошилов і Лазар Каганович були проти того, щоб виносити питання про відповідальність Сталіна на партійний з’їзд. А група молодих комуністів, так звана «молода гвардія», напо-
лягала на зворотному. Хрущов пообіцяв всіх помирити і «не смакувати» минулим. Рішення про те, хто виступатиме з доповіддю, прийняли за день до початку з’їзду. Тексту як такого ще не існувало. Тому Микита Сергійович наважився на ризиковану імпровізацію, не погоджуючи зміст виступу з «товаришами».

Доки йшов з’їзд, Хрущов викликав стенографістку і продиктував «додатки», які значно змінили зміст доповіді. В останній день роботи з’їзду оголосили закрите ранкове засідання.

Промова Хрущова стала сенсацією для всіх. Зал вислухав доповідача у гробовій тиші, без оплесків. Хід закритого засідання не стенографувався, магнітофонний запис не вівся, делегатам заборонили робити нотатки.

Деякі делегати вже пізніше відзначали, що доповідач досить часто відривався від «папірця» і ніс відверті відсе-беньки. Але головний удар він скерував у бік свого суперника Маленкова. Хрущов звинуватив його, разом зі Сталіним, у поразці Червоної Армії у 1941 році, у «справі лікарів», у репресіях.

У цьому і полягала суть удару на випередження. Адже і сам Хрущов прийшов до влади не в «білих рукавичках» – він безпосередньо брав участь у репресіях, був у складі «Московської трійки». Тож розрахунок був правильний.

По закінченні виступу Микола Булганін, який головував на з’їзді, запропонував дебати не відкривати і питань не задавати. Прийняли дві постанови -зі схвалення положення доповіді та її розсилку партійним організаціям без права публікації у пресі.

У червні 1956 року матеріали доповіді з’явилися у пресі в США – спочатку англійською, а потім і російською мовами. Має право на життя версія, що
радянський лідер сам передав матеріали на Захід, адже він добре розумів, що в СРСР вони не будуть опубліковані. І як у воду дивився: текст доповіді повністю був оприлюднений в СРСР лише за часів перебудови, у 1989 році.

Можна констатувати, що XX з’їзд став поворотною подією світової історії, а доповідь -важливим етапом «хрущов-ської відлиги». А сам виступ спровокував за кордоном масовий вихід з компартій, став причиною хвилювань у Польщі, Угорщині та наблизив розпад соціалістичної системи. Звичайно, нічого подібного Хрущов не хотів і не очікував – у нього всього лише було бажання якнайшвидше розправитися з конкурентами.

По-різному сприйняли доповідь і в радянських республіках. У Грузії пройшли мітинги проти рішень XX з’їзду. Вони були розігнані силами армії, серед учасників протестів було чимало жертв.

Рішення XX з’їзду спричинили демократичну хвилю в країні. У вестибюлі театру Радянської Армії, наприклад, один з величезних портретів «вождя всіх народів» замінили дзеркалом. У Музеї революції вітрини, що ломилися від подарунків Сталіну, спорожніли. У Третьяковській галереї залишилося тільки два його портрети.

Радянські люди були приголомшені: руйнувалася струнка і цілісна концепція ролі Сталіна. Однак почалися суттєві зміни, які торкнулися внутрішнього життя і зовнішньої політики країни. На волю виходили сотні тисяч реабілітованих. З 1953 по 1956 рік їх було близько 8 тисяч, а з 1956 до середини 1957 року – вже 500 тисяч.

Однак радянські люди того часу не були наївними простачками. Вони й так знали про репресії, але до хрущовської доповіді говорили про це пошепки.

Сьогодні, через багато років після тих подій, декого зі старшого покоління й досі цікавить питання: чому доповідь виголошувалася у вузькому колі й не була адресована безпосередньо народу. А відповідь доволі проста – таким був стиль тодішнього життя. Якщо верхівка вважала за необхідне хоча б щось роз’яснювати членам партії, то про вірнопідданих ніхто не думав. Думали про владу і способи її збереження.
Втім, як і зараз…

О. ЯСНІЙ

Поделиться: