Швидкоплинно летить час, а за ним роки, минають пам’ятні дати. Але попри все вже 15 літ поспіль, а всього 19 років, збираються для спілкування перші випускники Китайгородської середньої школи.

Серед них ветерани праці й діти війни. У кожного за плечима вже – 8182 роки. Та й чималенький трудовий стаж – від 40 до 50 років (а дехто й продовжує працювати).

На традиційній зустрічі завжди пригадують дитинство й шкільні роки, діляться новинами життя-буття та отримують наснагу на майбутнє. Спочатку традиційне фото на згадку, а потім – святковий зал, музика, посмішки гостей.

…І ось ведуча Зінаїда Онуфрієнко віршами звертається до присутніх однокласників: «Шановні, ми майже два десятиліття збираємося разом. І цим зустрічам всі завжди дуже раді, А ще безмежно вдячні депутатам і дорогій громаді!»

Дійсно, без участі голови Китайго-родської сільської ради Сергія Турсько-го не обходиться жодна зустріч. Також упродовж багатьох років опікується ветеранами депутат облради Гошгар Мухтаров. Проживає він на Приоріллі, тому добре знає проблеми села і бере дієву участь у їх вирішенні. До того ж його мати – ровесниця випускників Китайгородської СШ 1957 року, виростила 8 дітей і під час війни на території Вірменії перевезла їх до України. Недарма вдячні земляки присвятили їй вірш «Лелечиха»…

Ведучий Пилип Переяславець зачитав список учнів і вчителів, які пішли в засвіти, а також вірш-реквієм класному
керівникові Вірі Омелянівні (до речі, їй вдячні вихованці самі встановили пам’ятник).

Ще у цей день випускники відвідали улюблену вчительку німецької мови Валентину Григорівну Галушко. Привітали її з днем народження, подарували квіти, вітальну листівку та пам’ятний сувенір.

Але найзворушливішим для усіх присутніх стало поздоровлення випускників 1957 року класним керівником нинішнього випуску Валентиною Ан-дрійченко – донькою їх однокласниці Любові Антонівни Орел, яка вважалася лідером класу та кращим математи-
ком школи. Жінка запевнила: «Ми вас не підведемо, вашу естафету зустрічі випускників продовжимо». Вона подякувала сивочолим учасникам зустрічі за те, що доносять правду про минулу війну до дітей, онуків та правнуків.

А далі – спогади про війну, про батьків Пилипа Переяславця, Ганни Бутенко, Дмитра Мартинця, Лариси Печерської. Цікавими виявилися й розповіді з життя класу Ніни Стратій, Івана Василенка та Майї Тонкошкур.

І, нарешті, довге й хвилююче прощання. Під бадьорий заклик: «До зустрічі в наступному році!»

Микола ВИСОЦЬКИЙ