1961 рік став знаковим для СРСР: у січні – грошова реформа, у квітні – політ Гагаріна, у жовтні Хрущов від імені КПРС обіцяє, що у 1980 році настане комунізм. Але того ж таки року сталася подія, яка мала далекосяжні наслідки: держава вперше закупила хліб за кордоном. Адже досі Російська імперія та Радянський Союз лише експортували збіжжя.

Перший «дзвіночок» про серйозні хлібні негаразди пролунав ще у вересні 1953-го – на пленумі ЦК довелося зізнатися, що сільськогосподарська політика держави зазнала фіаско. І керманич держави Микита Хрущов тоді наполіг на освоєнні цілини. Але, розоравши величезні площі, там не задіяли відповідні технології, які необхідно було впроваджувати у різко континентальному кліматі.
Вже за два роки на цілині стався величезний неврожай. І тоді Микита Сергійович був змушений ставити питання про закупівлю зерна за кордоном. Мовляв, в СРСР не може бути голоду, ми ж проголосили побудову комунізму, тож хіба дозволимо його «зодчим» голодувати!

Слід зазначити, що імпорт зерна траплявся й до того. Але це був імпорт окремих видів переважно насіннєвого зерна для розвитку селекції. А за часів Хрущова у 1961 році вперше довелося купувати продовольче зерно у великих масштабах – майже 700 тисяч тонн. Здавалося, дрібниці. Але для країни, яка весь час позиціонувала себе провідним експортером, це стало величезною ганьбою.

Варто зазначити, що СРСР лише у 1956 році вперше перевищив показники збору врожаю 1913 року (1913 рік завжди вважали найвищим піком розвитку царської Росії, з яким в СРСР порівнювали власні досягнення). І зрозуміло, що тоді це сталося саме за рахунок масштабного освоєння цілини.

В Україні того часу відбувалися різкі коливання зборів врожаю, пов’язані насамперед з колгоспним ладом. Адже нам навіть важко уявити, що у 1961-му в багатьох областях збирали зерна менше, ніж у тому ж далекому 1913-му. А середньостатистичний колгоспник тоді за один трудодень отри-
мував аж 99 копійок, 300 грамів сіна, 600 грамів соломи, 450 грамів картоплі і 2,8 кілограма зерна. Зрозуміло, що селяни менше всього дбали про потреби країни, а переймалися тим, як нагодувати власну родину. Особливо за умов, коли держава запровадила жорсткі податки натурою на урожай з присадибних ділянок.

У 1963-1964 роках дійшло до серйозних проблем з хлібом – можна було купити хіба що кукурудзяно-горохо-
вий, а пшеничний став дефіцитом. Подекуди потрібен був навіть рецепт від лікаря, аби придбати білий хліб.

У 1963 році, за офіційними даними, СРСР ледве зібрав 107 мільйонів тонн зерна, як, наприклад, у 40-му. Населення збільшилося, а виробництво всього зерна – і продовольчого, і фуражного – залишилося на такому ж самому рівні. І саме у 1963-му вперше завезли три мільйони тонн зерна із США, Канади та Аргентини.

Це стало парадоксом радянської системи: Хрущов розповідав, що він «поховає Америку», а штатівські
фермери водночас дякували йому за купівлю їхнього зерна. Тільки-но завезли зерно до портів Одеси і Ленінграда, відразу його почали постачати по всій країні та залагодили продовольчу кризу.

Та повернемося до України Радянської. За часів Хрущова врожайність зернових у нас була нижча, аніж у Великобританії… 1800 року. (За офіційними даними, в УРСР за часів Хрущова збирали 11,6 центнера з гектара, а в Англії початку ХІХ століття – 13,5 центнера).

Основна проблема залишалася в тому, що радянське керівництво зовсім не хотіло реформувати сільське господарство та відмовлятися від політики існування колгоспів і радгоспів. Це те, що зробили в Китаї під час реформування, що зробили пізніше в Польщі та Угорщині.

Якщо уважно проаналізувати офіційну статистику збільшення врожаїв, то УРСР (у порівнянні з тим самим 1913-м) лише у 1990-му в 2,5 раза збільшила обсяг виробництва зерна. Як порівняти навіть із сусідніми Польщею і Угорщиною, то там спостерігаємо зростання до 5 разів. Отже, чим розвинутішою була країна, тим відчутніше в ній збільшувалися обсяги збору зернових.
В офіційній радянській статистиці кількість імпортованого зерна з 1970 року не оприлюднювалася – подавалася вартість у радянських рублях, що унеможливлювало порівняння. І ще: радянська статистика ніколи у післявоєнний період не висвітлювала баланс по зібраному зерну. Скільки виробили, скільки експортували, скільки імпортували залишалося державною таємницею.

Не дивно – тодішні керманичі країни розуміли, що її розкриття відразу продемонструє поразку радянської економічної політики на селі.

О. ЯСНІЙ