Двір мешканця дніпровського селища Сухачівка прикрашає справжній раритет – антикварна лавка з унікальною історією.
Найцінніша річ не та, що коштує великих грошей, а та, що дорога як пам’ять. У цьому абсолютно впевнений мешканець придніпровського селища Сухачівка Володимир Солодченко.

Двір його будинку вже не один десяток років прикрашає старовинна різьблена лавка, зроблена руками дядька Карпа, який славився на всю округу як майстер по дереву. На раритетній лавці біля клумби полюбляє сидіти не тільки велика родина Солодченків, а й гості, яких тут часто-густо повна хата.

За сімейною реліквією, на якій одночасно можуть вільно розміститися чоловік шість-сім, Володимир Савелійович та його дружина Галина Олександрівна дбайливо доглядають: вчасно її фарбують, закутують у цупку клейонку на час морозів, та все згадують добрим словом талановитого дядька.

– Спочатку соснова лавка, якій наразі вже більше ста років, вважалася справжнім «диваном» і стояла у старій глиняній батьківській хаті. Я тоді був зовсім малим, пішки під стіл ходив, – згадує Володимир Солодченко. – Жили ми бідно. З меблів мали хіба ще дерев’яний стіл. Все зробив дядько Карпо – кращий тесля в окрузі. Він майстрував для багатіїв на замовлення, за гроші, а нам зробив просто так, у подарунок. Незабаром його заарештували за нібито «неправильні» політичні переконання, на 28 (!) років запроторили до таборів. А скільки б він ще встиг зробити своїми золотими руками…

Сосновий «диван» з фігурною спинкою залишився на пам’ять про талановитого майстра. Що цікаво, гратися на лавці завжди дуже полюбляли діти – малеча годинами не злазила з неї. А коли чужі люди вперше заходили до хати, то очей не могли відвести від різьбленого виробу. Ні у кого подібних меблів в ті роки не було.

– Час минав, я одружився, побудували свій будинок, придбали нові сучасні меблі, – розповідає Володимир Савелійович. – Дерев’яна лавка на певний час перекочувала до сараю. Але одного разу я на неї випадково натрапив і був вражений: лавочка чудово збереглася й виглядала майже новою, треба було лише підфарбувати.

Наш герой тоді вибрав яскраво-зелену фарбу, оновив лавку і поставив у дворі. Відтоді пройшло чимало років, але солідна сосна не боїться ні дощів, ні морозів – колір її кожен сезон змінюється, проте якість та міцність такі ж, як і раніше.

Сам господар двору, який до пенсії працював учителем фізкультури, меблів не майструє, але володіє іншими талантами – він відомий у громаді співак і автор сотень віршів. Сидячи на «сімейній» лавці, Володимир Савелійович не тільки частенько декламує усім бажаючим свої твори, а й складає вірші, стверджуючи, що саме на цьому місці натхнення приходить особливо часто й рима народжується сама собою. Вірші та пісні народного автора – про все, що дороге його серцю: Україну, дружину, дітей, рідний дім.

До речі, одна з двох доньок Володимира Савелійовича – Оксана – навіть намалювала столітню лавочку, щоб проілюструвати збірник віршів свого батька. Само собою, є в книжці й ода диво-лавці…

Олена АНДРЮЩЕНКО, Ірина КАДЧЕНКО