Так, я дійсно з неї вийшла. У самому прямому сенсі: була сліпа, а тепер – бачу! Диво? Звісно. І хоча без волі Божої на цьому світі не вершиться нічого, диво це – цілком земне. Про нього я і хочу розповісти.

Не для того, щоб повідати «місту і світу» власну історію, а щоб, як мінімум, назвати імена людей, які і вас або ваших близьких, якщо знадобиться, можуть вивести з темряви.

Коли, виявивши в один непре-красний день, що праве моє око бачить ледве-ледве, а ліве не бачить взагалі (так, саме так – раптово), я почула від офтальмолога в районній лікарні: «Це тільки в ДОКОЛ. У ДОКОЛ!». Незнайома абревіатура прозвучала для мене немов фраза зі старого анекдоту: «Лікар сказав: «У морг!», значить – у морг!». Насправді ж…

Первинна діагностика і в Дніпрі була невтішна. Праве око, мовляв, поправимо, а ось ліве… Однак, «поправивши» праве око, лікар відділення мікрохірургії ока Дніпропетровської обласної клінічної офтальмологічної лікарні (ось він, загадковий ДОКОЛ) Костянтин Вікторович Магдич після завершального післяопераційного огляду не сказав : «Ну-с, їдьте з Богом у своє Синельникове і радійте, що бачите хоч одним оком», а набрав номер Ірини Василівни Цурбан. Так я потрапила в друге офтальмологічне відділення ДОКОЛ.

Сказати прямо, за моїми відчуттями, після первинного курсу лікування змінилося небагато, просто суцільна темрява перетворилася на світло-сіру каламуть: я, як і раніше, цим оком не бачила. Але лікарі: й Ірина Василівна, і завідувачка відділення Людмила Геннадіївна Березнюк, яка, як це не дивно, примудряється спостерігати і консультувати всіх пацієнтів відділення, – раділи, як діти. За їх даними (а це були, звичайно ж, не тільки огляди, а й неодноразові обстеження за допомогою сучасної апаратури, якою оснащена ДОКОЛ), я вже була підготовлена до операції. І мене знову відправили до відділення мікрохірургії ока.

Погодьтеся, люди добрі, що в непевні нинішні часи, звертаючись до будь-якого фахівця, чи то… ну, скажімо, автослюсар, кравець або навіть репетитор-учитель, ми, безумовно, розраховуємо на його професіоналізм. Ти заплатив, він надав послугу, ну, і до побачення… Тому я так, чесно зізнаюся, була здивована, зустрівши в лікарях ДОКОЛ ніяк нині не очікувані прояви таких рис фахівця, як справжня сумлінність, щира, здається, зацікавленість у хорошому результаті своєї роботи. Як без жодного пафосу сказав лікар Владислав Анатолійович Іщенко, що робив мені четверту, передостанню операцію: «Лікуємо, як хотіли б, щоб і нас так лікували, якщо доведеться. Адже захворіти може кожен». І, їй-Богу, тут немає перебільшення. Так Наталія Олександрівна Галайда, проводячи мою третю, найскладнішу операцію, виявила ускладнення, і хід оперування був кардинально змінений. Розумієте? Пацієнт же нічого не знає і, здавалося б, виконай, що було заплановано, а там… Тільки ось ні, не так все тут відбувається. Примудрилися лікарі 2-го офтальмологічного і відділення мікрохірургії ока ( «я вам не скажу за всю ДОКОЛ», кажу тільки про ті відділення, де лікувалася), як старшина з анекдоту, що поєднав простір і час, поєднати всі сучасні форми і методи лікування і те краще, що було в радянській ще, семашківській системі охорони здоров’я, за якою нині ми починаємо ностальгувати.

Так, як звичайний пацієнт, я мало що знаю про проблеми, стосунки в колективі цілої обласної лікарні, про те, хто як виконує свої посадові обов’язки. Але навіть пересічному пацієнтові зрозуміло, безпосередньо на собі відчутно, що ось це саме поєднання сучасного (та ж ідеальна чистота, чітка, доброзичлива, терпляча робота середнього та молодшого медперсоналу) і хорошого з минулого (тепло в лікарні, безплатне триразове харчування, безплатні ж деякі ліки і процедури) було б неможливе без високопрофесійної і сумлінної роботи директора ДОКОЛ Світлани Борисівни Устименко та заступника з медичної частини Юлії Валентинівни Гетьман. Адже риба, як пам’ятаємо, псується з голови. А якщо голова в порядку, то ось так і виходить, що, незважаючи на розгромну «реформу», обласна офтальмологічна лікарня все ж повертає людям світло. А те, що департамент охорони здоров’я Дніпропетровської облдержадміністрації очолює сьогодні колишній головлікар цієї самої ДОКОЛ, заслужений лікар України Валерій Миколайович Сердюк, ще й вселяє надію, що система охорони здоров’я області все-таки буде жити. І, значить, будемо жити і ми, дніпропетровці.

Лариса ОРЛОВА