Гнучкість і пластичність прийнято вважати перевагою та ознакою молодості організму, адже далеко не кожен може зробити «місток» або сісти на шпагат. Але водночас надмірна рухливість суглобів здатна завдати людині низку проблем.

«Зоря» з’ясувала, в яких випадках варто турбуватися.

Коли «гутаперчевість» вважається хворобою

– Безсимптомна гіпермобільність суглобів (підвищена гнучкість) зустрічається дуже часто – майже у третини населення, і  є фізіологічною особливістю, а не захворюванням, – пояснює ортопед-травматолог вищої категорії Юрій Шимон. – Такі люди часто роблять успішну кар’єру як танцюристи, гімнасти, артисти цирку.

Але приблизно 10 відсотків людей із «гутаперчевими» здібностями відчувають дискомфорт. Зокрема, їх турбують суглобові або м’язові болі, часті травми (вивихи, розриви зв’язок). І тут вже говорять про синдром гіпермобільності суглобів (СГС).

Наша довідка

Суглоби – місця зчленування кісток. Вони дозволяють частинам тіла гнутися й здійснювати різні рухи. Навколо кожного суглоба розташовані зв’язки – еластичні стрічки сполучної тканини. Вони підтримують суглоб з усіх боків, а також регулюють амплітуду його руху та мінімізують ризик вивиху.

СГС означає патологічну рухливість або нестабільність суглобових зчленувань, що виникає через аномальну підвищену еластичність сполучної тканини. У людей із СГС суглоби рухаються в обсязі, який перевищує нормальний обсяг рухів. Наприклад, людина може вигнути назад коліна чи лікті. Надрухомими можуть бути як один, так і кілька суглобів одночасно. Синдром частіше зустрічається у підлітків та жінок, з віком його прояви зазвичай зменшуються.

У чому причина

За словами лікаря, точна причина розвитку синдрому невідома. Гіпермобільність може бути як спадковою, так і набутою.

Виділяють дві форми СГС: локальну (аномально рухливими є лише один або кілька суглобів) та генералізовану, коли всім основним суглобам властива підвищена гнучкість. Причинами розвитку локальної форми синдрому є різні травми, запальні патології, тривалі спортивні тренування, заняття балетом, йогою або художньою гімнастикою, що призводять до надмірного розтягування м’язів і зв’язок, а також важка фізична робота з одноманітними рухами. 

Генералізована гіпермобільність переважно має спадковий характер і пов’язана з мутацією генів, що призводить до порушення вироблення колагену, від якого залежить еластичність сполучної тканини. В результаті зв’язки та сухожилля стають занадто розтяжними, перестають належним чином підтримувати суглоби та обмежувати амплітуду їхнього руху.

Також СГС може виникнути як супутня патологія при таких захворюваннях, як синдром Елерса-Данлоса чи синдром Марфана.

Які симптоми повинні насторожити

Основні ознаки синдрому гіпермобільності суглобів:

• згинання та розгинання суглобів з перевищенням показника норми, що не чинить дискомфорту;

• наявність постійних хворобливих відчуттів у суглобах, які посилюються навіть при незначних та помірних фізичних навантаженнях або легкій травмі;

• часті болі в спині, грудному відділі хребта, а також наявність сколіозу, плоскостопості, клишоногості;

• часті вивихи, підвивихи, підгортання ніг і розтягнення зв’язок, особливо при гіпермобільності плечового, колінного або гомілковостопного суглобів;

• наявність синовіту – запалення оболонки суглобів;

• біль у м’язах, зв’язках та сухожиллях, м’язова слабкість, швидка стомлюваність.

До позасуглобових проявів патології належать надмірно розтяжна тонка шкіра, ранній розвиток варикозу, поява синців навіть після незначних травм, проблеми з роботою серця, шлунково-кишкового тракту, сечового міхура та інших органів.

Як діагностувати та лікувати

– Синдром гіпермобільності суглобів не можна залишати поза увагою, оскільки він є фактором ризику для виникнення раннього артрозу та інших хвороб суглобів і хребта, здатних серйозно обмежити рухливість, – упевнений Юрій Шимон. – Діагноз ставиться ортопедом-травматологом на підставі опитування, огляду пацієнта та спеціальних тестів. Лабораторні та інструментальні дослідження (аналізи крові, МРТ) призначаються для виключення інших захворювань із подібними симптомами. Крім того, можуть знадобитися консультації інших фахівців: ревматолога, генетика, ендокринолога, невролога.

Лікування СГС спрямоване на усунення причин, що викликали патологічний процес в організмі, та на полегшення симптомів синдрому. Воно зазвичай включає медикаментозну терапію (місцеве використання мазей і гелів, що розігрівають або охолоджують, прийом знеболювальних препаратів і вітамінних комплексів), масаж, фізіопроцедури, вправи лікувальної фізкультури для зміцнення м’язів і зв’язок, а також корекцію режиму дня і рухової активності.

Іноді, для додаткової фіксації суглоба, схильного до вивихів, рекомендується носіння ортезів.

Ірина КАДЧЕНКО