Східна мудрість повчає: «Спробуй закохати. Не можеш закохати – купи. Не можеш купити – убий». Схоже, наші сусіди-росіяни запам’ятали лише останню пораду цього вислову – на ньому й зосередилися. Весняні дні стали тривалішими, тривожнішими і трагічнішими…

Дивує, що Російська Федерація продовжує цинічно називати те, що відбувається в Україні, «військовою операцією». За такою логікою роман Льва Толстого цілком заслуговує на назву «Спецоперація і мир».

Тим часом, ми звикаємо до не характерних для мирної України словосполучень: воєнний стан, блокпост, комендантська година. Навіть політики на деякий час змогли пересилити себе і побороли взаємні претензії, капризи і образи, – чи то вдаючи, чи, може, й справді згуртувавшись перед спільною загрозою, – але єдність так-сяк демонстрували. Хоч і хватило того ненадовго. Одвічна дискусія довкола НАТО, бажання остаточно «відрегулювати» національне телебачення, тимчасова заборона низки політичних партій, – підірвали тендітні паростки національного єднання задля країни.

І корегування мовлення окремих телеканалів, і припинення функціонування «ненадійних» партій, звичайно, не зайві в умовах російської агресії. Але про всяк випадок нагадаю, що російський газ до Європи продовжує транзит українською газотранспортною системою і за нього у ці дні європейські споживачі платять до РФ кошти за рекордними тарифами. Але то, як зараз кажуть, таке. Весна ж видалася холодною і у наших західних партнерів, а вони хочуть засуджувати і співчувати, але не хочуть мерзнути. Як і «закривати» небо над Україною.

У своєму знаменитому «Щоденнику» Олександр Довженко колись писав: «Цілую землю, по якій проходили наші солдати з боями і де вони полягли мільйонами, рятуючи себе й прокляту стару повію Європу». Важко до цього допису щось додати й сьогодні.

Напевне, ми всі з вами стали заручниками великих геополітичних ігор, але війна летить до нас з цілком конкретними снарядами, їде на цілком впізнаваних танках, іде разом з носіями специфічної російської матюкливої говірки. А вона не має нічого спільного ні з нашою – начебто єдиною – православною вірою, ні з мовою Тургенєва чи Достоєвського, якими ми все ще продовжуємо захоплюватись. Федір Михайлович, до речі, у своїх «Записках из мертвого дома» підмітив: «Все, что русские взяли от православия, – перекреститься перед тем, как зарубить тебя топором.»

Володимир ПІСОЦЬКИЙ